3. Відмовляючись від соціалістичних і федералістських принципів Драгоманова, І. Франко писав: «Глибока і сильна віра в західноєвропейські ідеали соціальної
рівності і політичної волі заслонювала перед його очима ідеал національної самостій-
ності... Для нас тепер не підлягає сумніву, що брак віри в національний ідеал був голов-
ною трагедією в житті Драгоманова, був причиною безплідності його політичних
змагань». Таку сувору оцінку діяльності М. Драгоманова висловив Франко на схилі
віку. А чим приваблювали політичні погляди Драгоманова молодого Франка?
1,опубликованная в ежедневной газете «Орор» (фр. «L’Aurore») 13 января 1898 года.
2,обвиняют французское правительство в антисемитизме и противозаконном заключении в тюрьму Альфреда Дрейфуса. Золя указывал на предвзятость военного суда и на отсутствие серьёзных улик.
Письмо было напечатано на первой странице газеты и вызвало ажиотаж как в самой Франции, так и далеко за её пределами. Золя был обвинён в клевете и осуждён 23 февраля 1898 года. Чтобы избежать тюрьмы, писатель бежал в Англию. Он смог вернуться во Францию лишь после самоубийства полковника Анри и бегства майора Эстерхази, двух главных фигур дела Дрейфуса, в июне 1899 года.
Объяснение:
В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.
Гетьманська держава проіснувала півтора століття. Цього було досить, щоб вона не щезла зі шпальт історії, з пам'яті народної. Цього було досить для виникнення ментальності народу, який має свою державу. За цей час виникла своя національна політична еліта. Згуртованість народу навколо своїх керівників гідна поваги і сьогодні.
Національне самоусвідомлення українського народу в XVII ст. загострило цікавість суспільства до основ європейської цивілізації — до античності, християнства та просвітництва. Це стало ознакою появи в Україні своєї інтелектуальної еліти. Вона дала можливість шляхом еволюції вдосконалювати українську державність.
Прикладом цього була перша в світі Конституція гетьмана Пилипа Орлика. Прийнята вона була в 1710 р. в Бендерах і складалася з 16 пунктів. В ній найголовнішою була проблема взаємовідносин гетьмана з народом. Влада гетьмана обмежувалась постійною участю в управлінні генеральної старшини і генеральної ради. Обмеження стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Багато уваги приділялось обмеженню соціальної есплуатації. В Конституції стверджувалось, "щоб людям військовим і посполитим зайві не чинились утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання"^
Основним пунктом Конституції було проголошення України незалежною від Польщі і Москви. Найменш демократичною була стаття 1 Конституції, в якій говорилося, що "новообраний гетьман... повинен... дбати та міцно поставити, аби жодне іншовір 'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено,... іншовірцям співжиття на Україні...не давати дозволу". Як писав про Бендерську конституцію О.Оглоблин, вона була "віковічним нам ятникомукраїнськоїдержавно-політичної думки".
Однак шлях еволюції і вдосконалення національної держави був перерваний, що трагічно позначилось не тільки на долі українського народу, а й негативно вплинуло на політичну стабільність європейського континенту.