3 Заполните таблицу «Политика «просвешенного абсолютизма» в России и Пруссии XVIII века. - Сфера Политика Фридриха II Политика Екатерины II Административная сфера Судебная сфера Сословная политика Религиозная сфера Социально-культурная сфера
Становление промышленного потенциала россии имеет давнюю и богатую . отдельные очаги машинно-фабричного производства: демидовские заводы, петровские судоверфи, горнодобывающие предприятия урала и алтая стали возникать и развиваться еще в конце xvii – первой половине xviii в. но первые достаточно крупные шаги в направлении индустриализации страны относятся к 60–70-м xix в. – времени активного проведения государственных реформ императором александром ii. за период 1861–1913 гг. страна демонстрирует промышленно- рост, характеризующийся этапами как ускоренного, так и замедленного развития, вплоть до резкого снижения темпов производства и даже его стагнации.в промышленном развитии пореформенной россии можно выделить пять этапов. первый представляет собой стартовый период широкого и активного становления фабрично-заводского производства и охватывает примерно 25-летний срок – с конца 50-х до начала 80-х годов xix в. второй этап, как первый шаг собственно индустриальной эпохи, начавшись примерно с 1885 г., завершился в 1900 г. в его рамках фабрично-заводская промышленность пережила небывалый подъем (1895–1899 промышленный рывок сменился кризисом 1901–1902 гг. и затяжной депрессией (1903–1908 это был третий этап. четвертый характеризует подъем 1909–1913 гг., прерванный первой мировой войной. развитие промышленности в условиях военного времени составляет основу пятого этапа.реформирование александром ii основ государственного устройства империи: раскрепощение крестьян и создание земства, введение всеобщей воинской повинности, учреждение суда присяжных и судебных уставов и др. стимулировало развитие производительных сил, создало социально- предпосылки для вступления страны на путь индустриализации. одной из характерных черт эпохи реформ был рост городского населения. высокие выкупные платежи и подати за пользование землей ложились тяжелым бременем на крестьянские хозяйства. многие из них разорялись. в поисках средств существования крестьяне потянулись в города и промышленные поселки, на фабрики, заводы, горнодобывающие производства и строительство железных дорог. приток дешевой рабочей силы был одним из важнейших факторов капитализации страны.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.