4. Расположите события в хронологической последовательности :(
- смерть Мстислава Великого
- завещание Ярослава Мудрого
- приглашение боярами Галича Ивана Берлaдника на княясеский престол
- создание «Повести временных лет»
- начало раздробленности Руси
- создание «Правды Ярославичей»​

Естественным следствием простоты таких отношений и потребностей было то, что деньги в государстве не обращались в большом количестве, и при ограниченности торговли с другими государствами, в особенности в первые времена, легко обходились без золота и серебра. Это обстоятельство приписывается Ликургу, будто бы изгнавшему из государства все золото и серебро и заменившему их железной монетой, которая своей тяжестью и количеством должна была затруднить денежные обороты. Но в столь ранние времена не было ни надобности, ни необходимости отменять золотую монету: у спартанцев никогда не было большого количества благородных металлов, так что они не могли впоследствии даже доставить золота, потребного на позолочение головы Зевса Амикклейского. Поэтому скорее всего можно предположить, что малое количество золота и серебра во времена Ликурга было весьма естественно и только позже, когда в остальных греческих государствах золотая монета была уже в большом обращении, Спарта стала отличаться тем, что в ней было мало золота.
 Таким же образом напрасно приписывают Ликургу и запрещение всякого умственного занятия в то время, как в остальной Греции, сначала в немногих местах, а потом и во всей эллинской нации проявлялись уже признаки научного образования.
 При необыкновенной привязанности спартанцев к своим законам и обычаям умственное развитие их задерживалось всею системою древних учреждений, при к их государственному устройству. И когда в других греческих государствах появлялись ораторы, софисты, философы, историки и драматические поэты, умственная сторона воспитания у спартанцев ограничивалась лишь обучением грамоте и письму, священным и воинственным песням, которые они пели на празднествах и начиная битву. Мальчиков приучали с ранних лет к кратким, ясным ответам. Такая речь называлась лаконической. Речь эта отличалась меткостью и остроумием, а в выражении чувства духовной свободы и независимости возвышалась над речью тех, которые, хоть и имели прославленное образование, но утратили силу, ясность речи и душевную чистоту. С такими понятиями, вытекавшими из жизненного опыта, неразрывно было связано свойственное преимущественно спартанцам и прославившее их почитание старших, так как мудрость приобретается главным образом долгою жизнью.

Правління Олега в Києві (882-912)

У той час, як Руська земля міцніла, на півночі східнослов'янські племена ворогували між собою. Це протистояння завершилося за новгородців князювати на Русь варяга Рюрика, який намагався силою підкорити племена. Після смерті у 879 р. Рюрика правління в Новгороді перейшло до його воєводи Олега, котрий був опікуном Рюрикового сина Ігоря. Так утвердилася династія Рюриковичів. Правив Олег від імені малого Ігоря, але фактично був повновладним князем. Очевидно, протистояння зі слов'янськими племенами набуло надзвичайної гостроти, тож Олег із княжим сином мусив піти з Новгорода.

У 882 р. він зі своєю дружиною спустився на човнах по Дніпру й оволодів Києвом, убивши тамтешнього князя Аскольда. Олег проголосив Київ своєю столицею. За його правління були об'єднані майже всі східні слов'яни, що стало вирішальним кроком на шляху створення держави Київська Русь. Влада Києва поширилася не тільки на полян, деревлян і сіверян, а й на ільменських (новгородських) словенів, кривичів, радимичів, білих хорватів, уличів, на неслов'янські племена чудь і мерю.

Князь Ігор (912-945)

Після смерті Олега київським князем став Ігор. Він продовжив політику свого попередника, спрямовану на посилення центральної влади та об'єднання племен. Вийшли з покори Києву деревляни, на яких Ігор пішов війною і наклав данину більшу, ніж раніше. Протягом трьох років князь боровся з уличами, але не підкорив їх.

За часів Ігоря біля південних кордонів Русі вперше з'явилися печеніги. У 915 р. вони уклали з Києвом мир і відійшли до Дунаю, однак уже 920 р. угоду було порушено. Візантія боялася посилення Русі й спрямувала проти русів печенігів.

У 941 р. Ігор, скориставшись тим, що Візантія вела війну з арабами, вирушив із військом на кораблях до Константинополя. Поблизу міста русів зустрів добре озброєний візантійський флот, що палив кораблі грецьким вогнем. Багато руських воїнів загинуло. Похід завершився поразкою. Проте 944 р. Ігор пішов на Константинополь удруге. Було укладено договір, який був для Русі вже не такий вигідний, як попередній: руські купці знову мали сплачувати Візантії мито. Ігор зобов'язувався не нападати на візантійські землі та не пропускати до візантійських володінь у Криму болгар.

У 944 р. Ігор здійснив також похід на Закавказзя. Руські війська взяли міста Дербент, Бердаа і з великою здобиччю повернулися додому.

Часті воєнні походи відривали від мирної праці чимало людей. Відшкодувати втрати князь сподівався шляхом укладення вигідних торгових угод із Візантією, а також за рахунок данини з підлеглих Києву земель. У листопаді, коли закінчувалися всі сільськогосподарські роботи, а річки та болота сковувала крига, князі відправлялися на полюддя, тобто круговий об'їзд у землі кривичів, сіверян, деревлян, дреговичів та інших слов'ян, які сплачували їм данину. Нерідко відбиралися не тільки надлишки продуктів, а й вкрай необхідне для сім'ї. Пробувши в цьому "кормлінні" всю зиму, князі у квітні, коли скресала крига на Дніпрі, поверталися до Києва.