Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729 — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця (1762–1796). Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Штетіні, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства у православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І. Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Знищила претендента Івана VI (1764). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763). Вела активну й успішну зовнішню політику. Виграла війни проти Османської імперії (1768—1774, 1787—1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1792, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила омріяну анексію Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і Криму (1787). Підтримувала союз із Йозефом ІІ, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції. Вела розкішний іб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І: за висловом Тараса Шевченка «це той первий, що розпинав Нашу Україну, а вторая доконала Вдову сиротину»[1].
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг ігати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.
Катерина II (рос. Екатерина II; 21 квітня (2 травня) 1729 — 6 (17) листопада 1796) — російська імператриця (1762–1796). Представниця німецького роду Ангальт-Цербст. Народилася в Штетіні, Пруссія. Дружина російського імператора Петра III (з 1745). Перейшла з лютеранства у православ'я. Народила майбутнього російського імператора Павла І. Зійшла на трон внаслідок палацового перевороту і вбивства чоловіка (1762). Знищила претендента Івана VI (1764). Була прихильницею абсолютизму і просвітництва, шанувальницею античності. Реформувала суспільно-політичне життя в імперії, скерувавши його в русло централізації й уніфікації. Реорганізувала Сенат (1763). Запровадила єдиний адміністративний поділ на намісництва (1775—1795). Скасувала автономію російського православ'я: секуляризувала церковно-монастирські землеволодіння (з 1763). Вела активну й успішну зовнішню політику. Виграла війни проти Османської імперії (1768—1774, 1787—1792), приєднала українське Причорномор'я та Крим. Остаточно поглинула Україну: знищила Гетьманщину (1764) і Січ (1775), запровадила кріпацтво, розформувала слобідське козацтво, придушила козацьке повстання Пугачова (1775). У союзі із Пруссією і Австрією ліквідувала одвічного ворога московської держави — Річ Посполиту (1772, 1792, 1795), приєднавши Волинь, Поділля і Білорусь. Здійснила омріяну анексію Курляндії (1795), збільшивши питому частку німців у імперії. Дозволяла німецьким підданим сповідувати лютеранство і використовувати німецьку мову в освіті й науці, але на українсько-білоруських землях нищила греко-католицьку церкву (1793—1796), проводила русифікацію. Здійснила подорож на південь України і Криму (1787). Підтримувала союз із Йозефом ІІ, імператором Священної Римської імперії, сприяла розробці так званого грецького проєкту — відновлення Візантійської імперії під скіпетром свого онука Костянтина. Перед смертю планувала похід для приборкання Французької революції. Вела розкішний іб життя. Окрім чоловіка мала численних коханців-фаворитів: Понятовського (1755—1758), Орлова (1760—1772), Потьомкіна (1774—1776), Завадовського (1776—1777), Зубова (1789—1796) та інших. Померла в Царському Селі, Росія. Похована у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга. Прізвисько — Велика (рос. Великая, за розширення і зміцнення держави). У традиційній російській історіографії описується як національна героїня. В українській історіографії сприймається негативно, так само як Петро І: за висловом Тараса Шевченка «це той первий, що розпинав Нашу Україну, а вторая доконала Вдову сиротину»[1].
Объяснение:
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг ігати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.
Объяснение: