6.3.1.3 – объяснять особенности развития тюркских государств в X – нач. XІІІ вв., выявляя их сходства и различия; 6.2.1.2 – определять влияние ислама на общественную жизнь; 6.3.1.4 – объяснять особенности землевладения в Караханидском государстве, используя исторические понятия

Радянсько-німецькі договори 1939 і їх доповнення:

19 серпня 1939: Німецько-радянська торговельна угода.

Німеччина надала СРСР кредит на 200 млн німецьких марок і взяла на себе зобов'язання поставити Радянському Союзу за цим кредитом верстати та інше заводське обладнання, а також військову техніку; СРСР зобов'язався погасити кредит поставками сировини і продовольства.

12 лютого 1940: Господарська угода між Німеччиною і СРСР про розширення торгівлі.

10 січня 1941: Угоди про взаємні торговельні поставки до серпня 1942 року.

Серйозне економічне і військово-технічне співробітництво між Німеччиною та СРСР згідно з цими угодами діяло до самого початку Німецько-радянської війни.

23 серпня 1939: Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа).

Договір означав різку переорієнтацію в зовнішній політиці СРСР на зближення з Німеччиною. Секретний протокол до договору встановлював розмежування сфер інтересів сторін. Німеччина визнавала інтереси СРСР в Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.

Слідом за укладанням договору 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня 1939 року на територію Східної Польщі вступила Червона Армія, після чого до складу СРСР були включені Західна Україна і Західна Білорусь (1939), а згодом Прибалтика і Бессарабія (1940); в кінці 1939 СРСР напав на Фінляндію, розв'язавши радянсько-фінську війну 1939—1940 років.

Объяснение:

1) Активно развивалось белорусское национальное движение на территории России, где находились сотни тысяч белорусов, в недавнем солдат и матросов императорской армии и флота. В России по-прежнему оставалось много белорусских беженцев, не имевших возможности вернуться домой из-за немецкой оккупации. Имелись также белорусы-большевики, с которыми центральному партийному и советскому аппарату в Москве приходилось считаться.

2) Для политической работы с белорусами как в России, так и в самой Белоруссии, Совнарком РСФСР еще 13 февраля (31 января) 1918 года учредил в Петрограде при Наркомате по делам национальностей (нарком — И.В. Сталин) Белорусский национальный комиссариат (Белнацком), назначив его руководителем большевика А.Г. Червякова (1892-1937). Секретарем Белнацкома стал Дмитрий Жилунович (1887—1937), он же белорусский писатель Тишка Гартный, тоже большевик. В марте 1918 года Белнацком вместе со всеми комиссариатами Совнаркома переехал из Петрограда в Москву.

3)Характерно, что в своей агитации на оккупированной немцами территории Белоруссии большевики из подпольных организаций использовали национальные белорусские лозунги, тогда как в Западной области резко выступали против них.