Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року.
В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

Українські козаки
Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).
Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.
В каждом полисе Древней Греции был свой Акрополь, но ни один из них не может превзойти Афинский по масштабности, планировке и сосредоточии такого количества памятников эпох.
Без него просто немыслима столица Греции, он по праву считается ее визитной карточкой, настоящей меккой для туристов со всего мира. Здесь время замирает, оно застыло в безупречном изяществе архитектурных форм. Все здесь выглядит величественно и поражает своим размахом и монументальностью, свидетельствуя о высоком уровне развития культуры древних греков и на протяжении столетий оставаясь образцом мирового зодчества.
Изначально на холме Акрополя находился императорский дворец, а 7 веке до нашей эры начались масштабные перестройки и был заложен фундамент первого и самого значимого храма — Парфенона. Он поражает не только своими размерами, но и особой планировкой — его можно видеть в объеме. Если смотреть на строение со стороны центральных ворот, взору предстают одновременно три стены. Секрет в том, что колонны Парфенона расположены под определенным углом друг к другу, этим обусловлен и ряд других интересных архитектурных особенностей. А главным украшением храма была статуя Афины, сделанная из слоновой кости и золота. Приблизительно в V веке до нашей эры ее увезли в Константинополь, где она сгорела во время пожара.
Не менее грандиозен и Эрехтейнон, построенный на месте, где произошел легендарный спор Посейдона и Афины. Здесь, в святилище Пандоры, хранилась оливковая ветвь, и протекал источник с морской водой. Помимо этого в храме есть знаменитые скульптуры Кариатид — шести красавиц, которые заменяют колоны храма, множество фризов и сохранившаяся местами мозаика.
Также выделяется среди других и храм богини Ники, которую, по преданию, афиняне оставили без крыльев, чтобы она от них не улетела, и победа была всегда за ними. Это поистине легендарное место — именно здесь Эгей ждал своего сына Тесея, и в порыве безудержного отчаяния прыгнул в море. А совсем рядом находится старинный театр Диониса, где представляли свои драмы и комедии Аристофан и Эсхил, Софокл и Еврипид.
Раньше войти в Акрополь можно было через огромные ворота — Пропилеи, являющиеся шедевром архитектурного искусства и именовавшиеся «блистательным лицом Акрополя».
В одной из их частей этих ворот была размещена самая первая в мире картинная галерея.
Конечно, влиянию времени подвластны даже монументальные сооружения Акрополя, так что все, что сейчас можно там увидеть, довольно сильно разрушено. Еще больше изменили облик «верхнего города» многочисленные разрушения и разорения, которые происходили в разные времена. Но, тем не менее, Афинский Акрополь поражает нас своим изяществом, роскошью и совершенством даже находясь в руинах.
Протягом 1743-1745 років Кирило Розумовський під іменем Івана Обидовського навчався в найкращих європейських університетах. У Берліні він проходив навчання у знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції у Гданську, Кенігсберзі, Данцігу, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинську мови, географію, універсальну історію тощо.
Після цього, незважаючи на юний вік, він очолив Академію наук Російської імперії та керував нею цілих 52 роки, тобто аж до 1798 року.
В умовах абсолютистської Російської імперії на центральному майдані Глухова, за участю представників від усіх станів Лівобережної України, відбулися вибори нового гетьмана, у результаті яких правителем автономії став Кирило Розумовський (сам він в Глухів не приїхав). А 13 березня 1751 року російська імператриця вручила Розумовському владні гетьманські клейноди – булаву, прапор, бунчук, печатку та литаври. У Петербурзі за відносини з Українським гетьманатом стала відповідати Колегія іноземних справ Російської імперії. Однак у 1756 році українців знову перепідпорядкували Сенату.
Своє гетьманування Кирило Розумовський розпочав з того, що скасував різні обтяжливі збори з населення Лівобережної України. Він ліквідував митниці між Україною та Росією, що полегшило життя купців, але зменшило доходи до скарбниці Українського гетьманату. Великою пільгою для козацької старшини став гетьманський дозвіл на виробництво горілки.
Однією з найголовніших справ Розумовського на гетьманській посаді стало реформування судового устрою України. У той час на Лівобережній Україні діяв Генеральний суд на чолі з генеральним суддею, апеляції на рішення якого подавалися до Генеральної військової канцелярії та гетьмана. Нижчими ланками судочинства лишалися полкові й сотенні суди.

Українські козаки
Універсалом від 17 листопада 1760 року К. Розумовський запровадив новий порядок судочинства, згідно з яким Генеральний суд очолювали два генеральні судді, а до його складу входили вибрані від старшини представники кожного з 10 полків. Генеральний суд розглядав справи генеральної старшини, полковників, бунчукових і військових товаришів, канцеляристів та осіб, які перебували під особистою опікою гетьмана. Крім того, цей суд став органом нагляду за місцевими судами, найвищою апеляційною інстанцією, в зв’язку з чим Генеральну військову канцелярію було позбавлено судових функцій (17 лютого 1763 року).
Загалом судова реформа, здійснена К. Розумовським, відповідала інтересам козацької старшини.
В каждом полисе Древней Греции был свой Акрополь, но ни один из них не может превзойти Афинский по масштабности, планировке и сосредоточии такого количества памятников эпох.
Без него просто немыслима столица Греции, он по праву считается ее визитной карточкой, настоящей меккой для туристов со всего мира. Здесь время замирает, оно застыло в безупречном изяществе архитектурных форм. Все здесь выглядит величественно и поражает своим размахом и монументальностью, свидетельствуя о высоком уровне развития культуры древних греков и на протяжении столетий оставаясь образцом мирового зодчества.
Изначально на холме Акрополя находился императорский дворец, а 7 веке до нашей эры начались масштабные перестройки и был заложен фундамент первого и самого значимого храма — Парфенона. Он поражает не только своими размерами, но и особой планировкой — его можно видеть в объеме. Если смотреть на строение со стороны центральных ворот, взору предстают одновременно три стены. Секрет в том, что колонны Парфенона расположены под определенным углом друг к другу, этим обусловлен и ряд других интересных архитектурных особенностей. А главным украшением храма была статуя Афины, сделанная из слоновой кости и золота. Приблизительно в V веке до нашей эры ее увезли в Константинополь, где она сгорела во время пожара.
Не менее грандиозен и Эрехтейнон, построенный на месте, где произошел легендарный спор Посейдона и Афины. Здесь, в святилище Пандоры, хранилась оливковая ветвь, и протекал источник с морской водой. Помимо этого в храме есть знаменитые скульптуры Кариатид — шести красавиц, которые заменяют колоны храма, множество фризов и сохранившаяся местами мозаика.
Также выделяется среди других и храм богини Ники, которую, по преданию, афиняне оставили без крыльев, чтобы она от них не улетела, и победа была всегда за ними. Это поистине легендарное место — именно здесь Эгей ждал своего сына Тесея, и в порыве безудержного отчаяния прыгнул в море. А совсем рядом находится старинный театр Диониса, где представляли свои драмы и комедии Аристофан и Эсхил, Софокл и Еврипид.
Раньше войти в Акрополь можно было через огромные ворота — Пропилеи, являющиеся шедевром архитектурного искусства и именовавшиеся «блистательным лицом Акрополя».
В одной из их частей этих ворот была размещена самая первая в мире картинная галерея.
Конечно, влиянию времени подвластны даже монументальные сооружения Акрополя, так что все, что сейчас можно там увидеть, довольно сильно разрушено. Еще больше изменили облик «верхнего города» многочисленные разрушения и разорения, которые происходили в разные времена. Но, тем не менее, Афинский Акрополь поражает нас своим изяществом, роскошью и совершенством даже находясь в руинах.