8. Встановіть співвідношення 1. Вільгельм Завойовник А) Імператор Священної римської імперії з 1152 р.,
2. Фрідріх I Барбаросса
учасник третього хрестового походу, енергійний борець за
3. Жанна д'Арк
підкорення Італії
4. Філіпп IV Красивий
Б) Король Франції з 1180 р. Досяг серйозних успіхів у
боротьбі за об'єднання країни
B) Народна героїня Франції. Зії ім'ям пов'язують
1; 2; 3; 4
збереження незалежності Франції. Спалена за вироком
інквізиції в 1431 р.
Г) З 1035 р. герцог Нормандії; з 1066 р. - король Англії.
Здійснив норманське завоювання Англії
Д) Король Франції з 1285 р. Скликав перші генеральні
Штати
ГОСУДАРЕВ ДВОР, институт социальной организации при монархе высших и привилегированных слоёв общества в русских княжествах и землях, Русском государстве и России в середине XII - начале XVIII века.
Происхождение государева двора связано с княжеской дружиной - в исторических источниках оба термина (близкие по сути описываемых ими явлений) сосуществовали около полутора столетий. Государев двор пришёл на смену дружине в ходе раздробления Древнерусского государства в XII - 1-й трети XIII века на самостоятельные княжества (последних - на удельные княжения) во главе с представителями различных ветвей династии Рюриковичей. Рас государевых (княжьих) дворов происходило по мере усложнения функций княжеской власти, в процессе интеграции в княжествах дружинников и местной верхушки в сословную группу бояр.
Государев двор владетельного князя состоял из членов совета при нём (Боярской думы), лиц, возглавлявших отрасли княжеского хозяйства (пути) и отдельные княжеские владения, всех служилых бояр княжества (объединявшихся в территориальные корпорации по «городовой оседлости» и сохранявших до конца XIV века автономный институт тысяцких), а также дворян (княжеские слуги типа министериалов с определёнными привилегиями, которые составляли низшую страту государева двора и эволюционировали в ходе аноблирования в княжеских «слуг вольных»). Непосредственно при монархе (в стольном городе, в поездках) находилась постоянно лишь часть членов государева двора, обеспечивавшая безопасность князя и его семьи, исполнение монархом властных прерогатив и представительских функций, работу других органов власти. Военные походы мобилизовывали всех членов государева двора.
Объяснение:
Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar, в однині — qırımtatar) або кри́мці (крим. qırımlılar, в однині — qırımlı) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму; разом з малочисельними караїмами та кримчаками кримські татари відносяться до корінного населення Кримського півострова[5][6]. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.
Проживають на півдні України (переважно в АР Крим, а також в Херсонській та Запорізьскій області — понад 250 тис. за переписом 2001 року, близько 300 тис. за оцінками на 2012 рік[7]), у Туреччині (від 150 тис. до 1 млн[8]), Румунії (20 тис., 2011), Узбекистані, Росії (найбільше — у Краснодарському краї), 2,4 тис., 2010), Болгарії (бл. 1 тис., 2011). За даними місцевих кримськотатарських організацій кримськотатарська діаспора в Туреччині налічує сотні тисяч осіб, однак точні дані її чисельності відсутні, оскільки в Туреччині не публікуються дані про етнічний склад населення країни. Загальна кількість жителів, чиї предки в різний час імігрували до країни з Криму, оцінюється в Туреччині в 4-6 млн, але більшість цих людей вже асимілювалися і вважають себе не кримськими татарами, а турками з кримськими корнями (або зовсім не пам'ятають своїх корінь)[9].
Переважна більшість кримських татар — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу.