A. Стремление создать мировую империю и установить военно-политический контроль над стратегически важными регионами мира B. Экономические мотивы — поиск рынков сбыта и источников сырья
C. Стремление не допустить расширения владений соперников
D. Демографические факторы: рост населения в метрополиях и наличие
«человеческих излишков» — тех, кто оказался социально невостребованным на родине и был готов искать удачи в далеких колониях.
Після підкорення Англії нормандським герцогом Вільгельмом Завойовником і його коронації у 1066 р., впродовж наступних декількох століть долі Англії та Франції були тісно пов’язані. Англійські королі, як володарі великих територій у Франції, вважалися васалами французьких королів.
Особливістю розвитку Англії в XI – на початку XIV ст. було формування централізованої держави зі становим представництвом. Посилення королівської влади розпочалося ще за правління Вільгельма І Завойовника (1066-1087 рр.). Зокрема він уперше в середньовічній Європі 1086 р. здійснив перепис населення й земель, а також запровадив поділ країни на графства, очолювані королівськими шерифами.
Правнук Вільгельма І, Генріх ІІ Плантаґенет (1154-1189 рр.), крім Англії, успадкував чимало володінь у Франції. Вони значно збільшилися після одруження Генріха ІІ з герцогинею Алієнорою Аквітанською. У придане він отримав південно-західну Францію, залишаючись при цьому васалом французького короля. Для зміцнення центральної влади Генріх ІІ здійснив декілька реформ. За судовою реформою кожна вільна людина могла за певну плату отримати дозвіл на розгляд своєї справи не в феодальному, а в королівському суді присяжних. За військовою реформою обов’язкова служба рицарів у королівському війську (40 днів на рік) могла бути замінена сплатою “щитових грошей”, за які утримувалися найманці. За лісовою реформою усі ліси Англії оголошувалися власністю короля, який мав необмежені права на користування ними.
По смерті Генріха ІІ престол успадкував його син Річард І Левове Серце (1189-1199 рр.). Він був блискучим полководцем, талановитим поетом і музикантом, але досить поганим королем. За все своє правління він провів в Англії лише кілька місяців. Бажання здобути славу непереможного рицаря штовхало Річарда до участі в хрестових походах і війнах проти Франції. У цей час Англією замість нього правив королівський намісник.
я отримала за це ів
Подросла Елена, и слава о ее красоте разнеслась по всей земле. Множество женихов благородного происхождения приезжали свататься за нее. Но всем она отказывала. Они вместе с отцом не решались выделить кого-то одного, предвидя, что может начаться распря, а то и кровавая борьба.
Выход нашел хитроумный Одиссей, царь Итаки. Он посоветовал собрать всех женихов и потребовать с них клятву, что они не станут ненавидеть того, кого выберет Елена, а, наоборот, придут к нему на если будет нужно. Женихи согласились и дали клятву. И тогда девушка объявила, что пойдет замуж за царевича из Спарты Менелая.
Вот куда отправился юный Парис, вдохновленный богиней любви. Сама Афродита ему построить корабль. Не внял Парис предостережениям троянской пророчицы Кассандры, дочери царя, угадавшей в нем своего брата. Она предсказала Парису страшную судьбу. Вслед отплывающему кораблю она кричала, что Трою ждет великое горе, бесчестье и смерть, кровь и разруха. Но не поверили Кассандре ни Парис, ни троянцы.
Как дорогого гостя принял Париса царь Менелай. За богатой трапезой впервые увидел юноша Елену и потерял разум от неземной ее красоты. И воображение Елены поразил молодой богатырь.
Вот уж несколько дней гостил Парис у Менелая. Царь по делам вынужден был отправиться на Крит, уверенный в благородстве гостя. Но Парис, воспользовавшись отсутствием мужа, уговорил Елену уехать с ним. Ночью, тайком, прихватив царские сокровища, они бежали на корабль, который понес их в Трою.