Еволюцією називають поступовий розвиток від простішого до складнішого, від примітивного до досконалого. В даному випадку під еволюцією можна розуміти вдосконалення управління грецького суспільства шляхом залучення більшої кількості громадян до участі в ньому.
Так, правитель Солон 594 р. до н.е. провів низку реформ в Афінах, що насамперед стосувалися збільшення участі демосу в управлінні полісом на противагу владі аристократів. Він поділив громадян на чотири розряди - від бідніших до багатших. Всі групи мали військовий обов'язок і важелі в управлінні Афінами, залежно від кількості їх майна. Якщо багатші громадян мали більше прав в управлінні державою, то вони й мали більший обсяг військового обов'язку (будували і споряджали своїм коштом бойові кораблі), і навпаки - бідніші громадяни мали менший обсяг військового обов'язку - відбували службу в піхоті з власним озброєнням.
Громадянська належність при Солонові визначалася родовим походженням, то вже архонт Клісфен 509 р. до н.е. запровадив територіальний принцип отримання афінського громадянства. Клісфену належить також остракізм - вигнання тієї особи з Афін, ім'я якої найбільше писали на остраконі - глиняному черепку. Проте остракізмом швидко почали зловживати, купляючи голоси виборців. Перикл призначив заробітну плату за службу, а це означало, що управляти державою можуть і представники демосу, а не лише аристи
Происхождение самой династии неясно. Как отмечал крупнейший и общепризнанный специалист по истории Караханидов Б. Кочнев, сами Караханиды причисляли себя к потомкам легендарного царя Турана — Афрасиаба и свою династию именовали «ал-Афрасиаб» — род Афрасиаба, в то время как в рукописных источниках их называют Ханидами или Хаканидами[8]. Эту интерпретацию истории отмечал и американский специалист по истории Караханидов Роберт Данкофф, который писал, что Караханиды считали, что настоящее имя Афрасиаба звучало как Алп Эр тунга[9].
Принятые в литературе её названия (Караханиды, реже илеки) совершенно условны и сконструированы историками XIX века из двух распространённых титулов: кара-каган и илек[10].
Еволюцією називають поступовий розвиток від простішого до складнішого, від примітивного до досконалого. В даному випадку під еволюцією можна розуміти вдосконалення управління грецького суспільства шляхом залучення більшої кількості громадян до участі в ньому.
Так, правитель Солон 594 р. до н.е. провів низку реформ в Афінах, що насамперед стосувалися збільшення участі демосу в управлінні полісом на противагу владі аристократів. Він поділив громадян на чотири розряди - від бідніших до багатших. Всі групи мали військовий обов'язок і важелі в управлінні Афінами, залежно від кількості їх майна. Якщо багатші громадян мали більше прав в управлінні державою, то вони й мали більший обсяг військового обов'язку (будували і споряджали своїм коштом бойові кораблі), і навпаки - бідніші громадяни мали менший обсяг військового обов'язку - відбували службу в піхоті з власним озброєнням.
Громадянська належність при Солонові визначалася родовим походженням, то вже архонт Клісфен 509 р. до н.е. запровадив територіальний принцип отримання афінського громадянства. Клісфену належить також остракізм - вигнання тієї особи з Афін, ім'я якої найбільше писали на остраконі - глиняному черепку. Проте остракізмом швидко почали зловживати, купляючи голоси виборців. Перикл призначив заробітну плату за службу, а це означало, що управляти державою можуть і представники демосу, а не лише аристи
Объяснение:
Происхождение самой династии неясно. Как отмечал крупнейший и общепризнанный специалист по истории Караханидов Б. Кочнев, сами Караханиды причисляли себя к потомкам легендарного царя Турана — Афрасиаба и свою династию именовали «ал-Афрасиаб» — род Афрасиаба, в то время как в рукописных источниках их называют Ханидами или Хаканидами[8]. Эту интерпретацию истории отмечал и американский специалист по истории Караханидов Роберт Данкофф, который писал, что Караханиды считали, что настоящее имя Афрасиаба звучало как Алп Эр тунга[9].
Принятые в литературе её названия (Караханиды, реже илеки) совершенно условны и сконструированы историками XIX века из двух распространённых титулов: кара-каган и илек[10].