Альманах «Русалка Дністровая» вийшов друком у 1836 р. В основі альманаху були твори, раніше включені до підготовленої в 1834 р. членами «Руської трійці» збірки «Зоря». Альманах «Зоря» містив народні пісні, твори самих гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Головними ідеями творів були:
засудження іноземних поневолювачів українців та оспівування героїчної визвольної боротьби народу;
уславлення народних ватажків — борців за національне і соціальне визволення народу;
визнання існування єдиного українського народу, який через поневолення імперіями роз'єднаний державними кордонами;
заклик до українських патріотів боротися за об'єднання галицьких русинів і наддніпрянських українців.
Спроби видати альманах «Зоря» наразилися на спротив як австрійських урядовців, так і консервативних кіл греко-католицького духовенства. Видання було заборонено віденською і львівською цензурою.
Шукаючи можливості видання альманаху, члени «Руської трійці» вилучили твори, які своїм змістом найбільше непокоїли цензорів, і змінили його назву на «Русалка Дністровая». Потім Я. Головацький домовився зі своїми друзями, послідовниками ідей слов'янського відродження, про видання альманаху в Пешті (тодішній столиці Угорщини) накладом 1 тис. примірників. Поява «Русалки Дністрової» викликала незадоволення у Відні та Львові. Увесь наклад альманаху було конфісковано й знищено. Урятувати пощастило лише 200 екземплярів.
Поява «Русалки Дністрової» стала ключовою подією не лише в діяльності «Руської трійці», а й усього українського національного руху у Східній Галичині. За словами М. Шашкевича, альманах мав «воскресити в новій силі руську славу, руську власть». Своїм змістом він переконливо засвідчував відмінність галицьких русинів від поляків і росіян, їхню єдність із наддніпрянськими українцями. «Русалка Дністровая» започаткувала нову українську національну літературу на західноукраїнських землях.
Видання альманаху стало своєрідним підсумком діяльності «Руської трійці». Через постійні утиски й переслідування гурток розпався. Альманах «Русалка Дністровая» залишався під забороною до 1848 р.
1. Виступаючи за заборону видання «Русалки Дністрової», представники галицького греко-католицького духовенства стверджували, що «нагадування про сумні історичні події, пов'язані з релігійним і політичним гнобленням, викликали б гіркі почуття...» Директор департаменту львівської поліції, висловлюючи причини відмови в дозволі на публікацію австрійської влади в краї, заявляв: «Досить клопоту нам завдають поляки, а ці шаленці намагаються відродити покладену до гробу русинську націю». Чому, на вашу думку, греко-католицьке духовенство, яке започаткувало українське відродження в краї, виступило проти видання альманаху? Чи можна вбачати у відмові представників австрійської влади одночасне визнання заслуг «Руської трійці»? Чому? 2. Девізом «Русалки Дністрової» автори обрали слова одного з діячів чеського й словацького національного відродження Я. Коллара: «Не тоді, коли очі сумні, а коли руки дільні, розцвітає надія». Поясніть, до чого члени «Руської трійці» закликали читачів альманаху. 3. Як ви розумієте слова М. Шашкевича, що призначення альманаху «Русалка Дністровая» «воскресити в новій силі руську славу, руську власть»? 4. У чому, на вашу думку, полягає значення «Русалки Дністрової» для розгортання західноукраїнського національного відродження? 5. Про появу «Русалки Дністрової» І. Франко писав, що вона «була для свого часу явищем наскрізь революційним». Поясніть наведену характеристику, спираючись на матеріал уроку.
Семиреченский центр - Повстанцы уничтожали телеграфные линии, нападали на почтовые станции, на аулы волостных управлений. Движение охватило всю территорию, прилегавшую к реке Чу, к озеру Иссык-Куль. Более 10 тыс.киргизских и казахских повстанцев осаждали Токмак. Колонизаторы испытывали приемы борьбы с инородцами. В Каркаралинском регионе образовался крупный очаг восстания против царского режима. В августе 1916 г. Более 5 тыс. повстанцев осадили Каркаринскую ярмарку, нанеся существенное поражение карательному отряду овладели ярмаркой.
Тургайский центр - Борьба казахских крестьян здесь оказалась особенно упорной и длительной. Повстанцы избрали своим ханом Абдулгафага Жанбосынова, а сардабеком – Амангельды. Этот центр отличался централизацией власти, сложенной системой управления повстанческим движением. Вопросы военной учебы находились в центре военного совета – кенеса. В сентябре 1916 года в Тургайском уезде Амангельды Иманов создал большой повстанческий отряд, организовал производство оружия, обучал повстанцев военному делу. Общее число 20 тыс.
Объяснение:
думаю это
Семиреченском и Тургайском центрах национально-освободительного
движения 1916 г. ( История Казахстана)
Семиреченский центр - центр освободительной борьбы на юге Казахстана в 1916 году. Туркестанский генерал А. Куропаткин приказал подавить восставших здесь повстанцев любыми средствами.
В казачьих станицах организовывались отряды карателей из местного казачества, сюда поставляли винтовки, патроны. Вооружали русское кулачество, осевшее в переселенческих поселениях. При карательных отрядах, в городах Семиречья создавались военно-полевые суды.
Восстание охватило земли, близ реки Чу и озера Иссык-Куль. Армия киргизских и казахских повстанцев достигла более 10 тысяч человек.
Значительный эпизод Семиреченской борьбы - Каркаринская ярмарка. В августе 1916 года примерно 5 тысяч восставших окружили ярмарку и завоевали ее. Отряды повстанцев, теснимые карательными отрядами, вели бои в песках Моюнкума. Восстание было подавлено. Более 238 тысяч жителей восставших аулов Семиречья перекочевало в Китай. Лидера восстания Бекболата Ашекеева каратели повесили на сопке Бурундай, другой лидер повстанцев Жаменке Мамбетов был отравлен в тюрьме.
Тургайский центр отличался централизованностью действий, слаженным руководством. Численность восставших была намного больше. Возглавлял движение Амангельды Иманов, внук батыра – Имана. Армия Иманова была отлично организована и дисциплинирована. Большое внимание уделялось обучению военному делу. Была налажена не просто поставка оружия для протестующих, а и его производство.
В сентябре 1916 года численность восставших достигло 20 тысяч. В ноябре 1916 года – уже 50 тысяч. Иманов разработал свою тактику ведения боя: формировал отряды мергенов - снайперов, бросал в нужные моменты конницу.
Завладеть городом Тургаем повстанцы не смогли. Они отступили в пески Аккум и к урочищу Батпаккара, где перешли к партизанской войне. Лихие джигиты на лошадях наводили ужас на противника. Хотя борьба повстанцев Тургайского центра была более упорной и длительной чем в Семиречье, восстание также потерпело поражение, было наказано 3 тысячи человек.