Король продолжал свой поход и, встреченный ликованием, вступил в Эксетер 154*, где он раздал большие похвалы и благодарности горожанам и, сняв меч, висевший у него на боку, отдал его мэру и повелел, чтобы отныне его всегда носили перед ним. Он также приказал казнить нескольких зачинщиков корнуэльского бунта, принесенных им в жертву горожанам за страх и лишения, которые те им причинили. В Эксетере король спросил свой совет, должно ли ему пообещать Перкину жизнь, если тот покинет убежище и добровольно сдастся. Мнения совета разделились. Некоторые предлагали королю силой изъять его из святилища и предать смерти, что дозволительно в случае необходимости, при которой обходятся и без самих освященных мест и предметов. Они также не сомневались, что папа окажется сговорчивым и согласится либо заявлением, либо в крайнем случае индульгенцией одобрить его поступок
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
Король продолжал свой поход и, встреченный ликованием, вступил в Эксетер 154*, где он раздал большие похвалы и благодарности горожанам и, сняв меч, висевший у него на боку, отдал его мэру и повелел, чтобы отныне его всегда носили перед ним. Он также приказал казнить нескольких зачинщиков корнуэльского бунта, принесенных им в жертву горожанам за страх и лишения, которые те им причинили. В Эксетере король спросил свой совет, должно ли ему пообещать Перкину жизнь, если тот покинет убежище и добровольно сдастся. Мнения совета разделились. Некоторые предлагали королю силой изъять его из святилища и предать смерти, что дозволительно в случае необходимости, при которой обходятся и без самих освященных мест и предметов. Они также не сомневались, что папа окажется сговорчивым и согласится либо заявлением, либо в крайнем случае индульгенцией одобрить его поступок
Відповідь:
надіюсь до Пояснення:
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].