Архітектори романської епохи для будівництва християнських храмів взяли за зразок римську прямокутну, витягнуту в довжину будівлю, розділену колонами на три або п'ять поздовжніх нав.
Ибрай Алтынсарин (каз. Ыбырай Алтынсарин) (20 октября (1 ноября) 1841, Аракарагайская волость, Николаевский уезд, Тургайская область, Российская империя — 17 июля (29 июля) 1889) — казахский педагог-просветитель, писатель, фольклорист, общественный деятель, учёный-этнограф. Автор казахских учебников: «Казахская хрестоматия» (1879; 2 изд., 1906) и «Начальное руководство к обучению казахов русскому языку» (1879), автор басен и рассказов, а также переводов Л. Н. Толстого, И. А. Крылова.
Создавал варианты алфавита на основе русской графики для записи казахских текстов.
Алтынсарин положил начало светскому образованию казахского народа. Открыл четыре двухклассных центральных русско-казахских училища, одно ремесленное училище, первое в Казахстане женское училище[1], пять волостных школ, два училища для детей русских поселян. А также учительскую школу в Троицке, немного позже она была переведена в Оренбург.
Га́лицько-Воли́нське князівство, або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ[1] / Rusie[2]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Ибрай Алтынсарин (каз. Ыбырай Алтынсарин) (20 октября (1 ноября) 1841, Аракарагайская волость, Николаевский уезд, Тургайская область, Российская империя — 17 июля (29 июля) 1889) — казахский педагог-просветитель, писатель, фольклорист, общественный деятель, учёный-этнограф. Автор казахских учебников: «Казахская хрестоматия» (1879; 2 изд., 1906) и «Начальное руководство к обучению казахов русскому языку» (1879), автор басен и рассказов, а также переводов Л. Н. Толстого, И. А. Крылова.
Создавал варианты алфавита на основе русской графики для записи казахских текстов.
Алтынсарин положил начало светскому образованию казахского народа. Открыл четыре двухклассных центральных русско-казахских училища, одно ремесленное училище, первое в Казахстане женское училище[1], пять волостных школ, два училища для детей русских поселян. А также учительскую школу в Троицке, немного позже она была переведена в Оренбург.
Га́лицько-Воли́нське князівство, або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ[1] / Rusie[2]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Объяснение: