втім, і склад посольства ольги не зовсім звичайним. почати з того, що на чолі його стояв не княжий посол, а правитель країни, що було випадком екстраординарним. костянтин багрянородний іменує ольгу – ельгу – «архонтіссою русі», викликаючи в нашій пам’яті, з одного боку, такий же титул на печатках феофана музалона і ряду інших осіб, які зіставляються з відомими нам руськими князями подніпров’я, а з іншого – ту саму русь на сході кримського півострова, з якою були пов’язані долі ігоря та святослава.
разом з ольгою до константинополя прибули шість її родичок-архонтісс, тобто княгинь, про існування яких немає ніяких звісток в руських літописах, а також племінник, син сестри або брата ольги (анепсій – кровноспоріднений племінник), що займав в церемоніалі прийому друге місце після княгині. княгиню і її родичок 16 шляхетних , мабуть, «бояринь», 22 посла, 44 купця, п’ять «людей святослава», три перекладачі, священик і служителі «високого рангу», тобто придворні ольги.
по обов’язковому церемоніальному прийому княгині належало вітати імператора, тричі розпростершись біля підніжжя його трону, однак ольга обмежилася легким нахилом голови. після урочистої аудієнції ольга не покинула палац, а попрямувала зі своїми супутницями в сімейні покої імператриці і, як можна судити з низки ознак, була прийнята не як чужинний правитель, а як почесний гість сім’ї.
у чому тут причина? чи міг імператор так приймати язичницю? і з чим взагалі приїхала ольга в константинополь? які були у неї справи? з останнім теж повна неясність. припущення істориків, що, охрестившись, ольга вела переговори про самостійну руську церкву і просила на русь духовенство – не більше ніж порожні домисли. переговори про торгівлю і мир ніяк не пояснюють спорідненого (у всякому разі, дружнього) характеру спілкування руської княгині і імператорського сімейства, її прийомів у внутрішніх покоях палацу. логічніше припустити, що метою візиту ольги були матримоніальні наміри руської правительки підшукати гідну дружину для свого сина.
французький історик ж. п. аріньон, аналізуючи почесті, надані руській княгині, зазначив, що ольга була прийнята в константинополі по чину «оперезаної патрикії», на який вона мала право тільки в тому випадку, якщо б стала свекрухою «багрянородної» принцеси. однак зауваження це могло мати сенс, якби візит ольги припадав на середину і другу половину 50-х років x століття, коли святослав вступив у шлюбний вік, а не тоді, коли йому було 4-5 років. до того ж не варто забувати, як ставився костянтин vii до шлюбів з «варварами». той же аріньон, торкаючись питання про хрещення ольги в константинополі, вважає, що імператор, який вважав себе «христом серед апостолів», ні в якому разі не упустив би нагоди розповісти про хрещення при своєму дворі, та ще з його участю в якості хресного …
нарешті, є пряме свідчення, що до моменту відвідування царгорода ольга вже була християнкою: в її свиті разом з нею прибув священик григорій. припущення, що він виконував за княгиню роль перекладача, неспроможне: у тій же свиті був особистий перекладач княгині і ще два перекладача.
щоб підтримати літописну версію (і версію житія ольги), історики зазвичай апелюють до двох інших свідчень, де (в одному прямо, в іншому опосередковано) вказується на прийняття ольгою хрещення саме в константинополі. перше свідчення – фрагмент хроніки візантійського історика кінця xi століття іоанна скіліци, досить точно викладає версію «повісті минулих літ». скіліца взагалі слідує працям своїх попередників, розцвічуючи їхні розповіді деталями і подробицями, велика частина яких, мабуть, на його совісті. у даному випадку можна думати, що в його руках був список якщо не «повісті …», то «початкового зводу».
останнє тим більш імовірно, що в розповіді про хрещення русі володимиром іоанн скіліца також слідує руській версії подій, на що зазвичай не звертають уваги. і все ж, поряд з повторенням відомого, у цього історика можна виявити досить істотні деталі. він підтверджує час приїзду ольги до константинополя саме в 946, а не в 957 році: історик датував цю подію часом патріарха феофілакта, який займав константинопольську кафедру з лютого 933 року по 27 лютого 956 року. поки датування цієї події «повістю …» (955 рік) не піддавалося календарній перевірці, вказівка скіліци на феофілакта не викликала особливого інтересу. тепер же, коли історикам доводиться вибирати з двох дат одну, свідоцтві скіліци виявляються одним з вирішальних факторів на користь 946 року.
Кчислу крупнейших достижений в различных областях культуры следует отнести строительство и расширение городов древней руси . были созданы крупнейшие для того времени каменные сооружения: софийский собор в новгороде, золотые ворота, десятинная церковь и софийский собор в киеве. приметой новгорода стали деревянные мостовые, появившиеся здесь раньше, чем в париже. соборы были украшены мозаикой и фресками. наряду с заимствованными из византии сюжетами и техникой письма они отражали самобытность и высокий художественный уровень мастеров. значительных успехов достигли и ремесленники, создававшие прочные украшенные орнаментом мечи, кольчуги, самобытные ювелирные украшения (зернь, скань, перегородчатая эмаль, чернь) . широкое распространение получили письменность и грамотность . были введены славянские азбуки кириллица и глаголица, созданные на основе традиционной славянской техники письма, приняты использовавшиеся тогда в византии способы изображения чисел. были открыты первые школы - в новгороде и киеве . ярославом мудрым была собрана богатейшая в стране библиотека, включавшая не только современные для того времени рукописи, но и часть дошедших древнегреческих источников. были заложены начала летописания - ведение ежегодных записей крупнейших событий по с включением документов и их оценок. древнейшей рукописью, написанной монахом кнево-печерского монастыря и дошедшей в списках до нашего времени, является «повесть временных лет» , описывавшая истоки зарождения и начальный этап существования государства. зародилась и , представленная такими произведениями, как «житие бориса и глеба» , «поучение детям» владимира мономаха, «слово о законе и благодати» иллариона, былины. особенностью эпоса было то, что его героями выступали не князья и бояре, а простые люди с их проблемами и заботами. жилища у различных категорий населения были разными: князья и бояре жили в каменных или крепких больших бревенчатых хоромах и теремах; горожане - в небольших деревянных домах; сельские жители - в землянках и избах. различной была и одежда. рубахи, порты, плащи, меховые шубы, лапти, поршни, сапоги носили все, но материал, из которого была изготовлена одежда, отражал социальное положение хозяина. в числе развлечений можно назвать «ловы» (охота) , хороводы, одноголосное пение, игру на гуслях, скоморошьи забавы. большое влияние на культурное развитие древней руси оказало христианство. кроме каменного строительства и грамотности, оно принесло иной, отличный от прежнего взгляд на нравственность (вводилось единобрачие) . славянские имена заменялись именами святых православной церкви. таким образом, культура древней руси явилась сокровищницей единой народности. в условиях начинавшегося удельного периода развития руси она стала не только основой для развития и расцвета культуры отдельных земель, но и фактором, позволяющим наряду с единым языком говорить о территориях как о едином целом.
втім, і склад посольства ольги не зовсім звичайним. почати з того, що на чолі його стояв не княжий посол, а правитель країни, що було випадком екстраординарним. костянтин багрянородний іменує ольгу – ельгу – «архонтіссою русі», викликаючи в нашій пам’яті, з одного боку, такий же титул на печатках феофана музалона і ряду інших осіб, які зіставляються з відомими нам руськими князями подніпров’я, а з іншого – ту саму русь на сході кримського півострова, з якою були пов’язані долі ігоря та святослава.
разом з ольгою до константинополя прибули шість її родичок-архонтісс, тобто княгинь, про існування яких немає ніяких звісток в руських літописах, а також племінник, син сестри або брата ольги (анепсій – кровноспоріднений племінник), що займав в церемоніалі прийому друге місце після княгині. княгиню і її родичок 16 шляхетних , мабуть, «бояринь», 22 посла, 44 купця, п’ять «людей святослава», три перекладачі, священик і служителі «високого рангу», тобто придворні ольги.
по обов’язковому церемоніальному прийому княгині належало вітати імператора, тричі розпростершись біля підніжжя його трону, однак ольга обмежилася легким нахилом голови. після урочистої аудієнції ольга не покинула палац, а попрямувала зі своїми супутницями в сімейні покої імператриці і, як можна судити з низки ознак, була прийнята не як чужинний правитель, а як почесний гість сім’ї.
у чому тут причина? чи міг імператор так приймати язичницю? і з чим взагалі приїхала ольга в константинополь? які були у неї справи? з останнім теж повна неясність. припущення істориків, що, охрестившись, ольга вела переговори про самостійну руську церкву і просила на русь духовенство – не більше ніж порожні домисли. переговори про торгівлю і мир ніяк не пояснюють спорідненого (у всякому разі, дружнього) характеру спілкування руської княгині і імператорського сімейства, її прийомів у внутрішніх покоях палацу. логічніше припустити, що метою візиту ольги були матримоніальні наміри руської правительки підшукати гідну дружину для свого сина.
французький історик ж. п. аріньон, аналізуючи почесті, надані руській княгині, зазначив, що ольга була прийнята в константинополі по чину «оперезаної патрикії», на який вона мала право тільки в тому випадку, якщо б стала свекрухою «багрянородної» принцеси. однак зауваження це могло мати сенс, якби візит ольги припадав на середину і другу половину 50-х років x століття, коли святослав вступив у шлюбний вік, а не тоді, коли йому було 4-5 років. до того ж не варто забувати, як ставився костянтин vii до шлюбів з «варварами». той же аріньон, торкаючись питання про хрещення ольги в константинополі, вважає, що імператор, який вважав себе «христом серед апостолів», ні в якому разі не упустив би нагоди розповісти про хрещення при своєму дворі, та ще з його участю в якості хресного …
нарешті, є пряме свідчення, що до моменту відвідування царгорода ольга вже була християнкою: в її свиті разом з нею прибув священик григорій. припущення, що він виконував за княгиню роль перекладача, неспроможне: у тій же свиті був особистий перекладач княгині і ще два перекладача.
щоб підтримати літописну версію (і версію житія ольги), історики зазвичай апелюють до двох інших свідчень, де (в одному прямо, в іншому опосередковано) вказується на прийняття ольгою хрещення саме в константинополі. перше свідчення – фрагмент хроніки візантійського історика кінця xi століття іоанна скіліци, досить точно викладає версію «повісті минулих літ». скіліца взагалі слідує працям своїх попередників, розцвічуючи їхні розповіді деталями і подробицями, велика частина яких, мабуть, на його совісті. у даному випадку можна думати, що в його руках був список якщо не «повісті …», то «початкового зводу».
останнє тим більш імовірно, що в розповіді про хрещення русі володимиром іоанн скіліца також слідує руській версії подій, на що зазвичай не звертають уваги. і все ж, поряд з повторенням відомого, у цього історика можна виявити досить істотні деталі. він підтверджує час приїзду ольги до константинополя саме в 946, а не в 957 році: історик датував цю подію часом патріарха феофілакта, який займав константинопольську кафедру з лютого 933 року по 27 лютого 956 року. поки датування цієї події «повістю …» (955 рік) не піддавалося календарній перевірці, вказівка скіліци на феофілакта не викликала особливого інтересу. тепер же, коли історикам доводиться вибирати з двох дат одну, свідоцтві скіліци виявляються одним з вирішальних факторів на користь 946 року.