Конечно государство свернуло на другой путь.Переход к новой экономической политике поменял жизнь страны,но во всяком случае, такие перемены были необходимы. Народ страны был измучен,несколько последних лет они жили впроголодь. Весной 1921 года в Поволжье разразился страшный голод ,от которого погибло более 5 миллион человек.Закрывались предприятия и заводы,рабочие оказались на улице и уезжали обратно в деревни.Была детская беспризорность. На 10 съезде РКПБ ,Ленин провозгласил об экономической политике,которая сменяет военный коммунизм. Первый шаг к НЕПу-отмена продразвёрстки и введение натурального налога,который был вдвое меньше продразвёрстки и объявлялся народу на кануне(т.е заранее),а все излишки крестьяне имели право продавать. Разрешалась свободна торговля.Проведена была денежная реформа,итогом которой было:введение в стране твёрдой денежной единицы-золотого червонца,который был равен 5$США.К НЭПу быстро при мелкая промышленность,розничная торговля и деревни.Восстанавливалась тяжёлая промышленность,что привело к увеличению цен и безработице.Настоящим бетствием для страны было переселением в деревни. Многие в поисках лучшей жизни устремились в города. В период НЭПа появились новые социальные слои населения:1)Новая Советская Буржуазия,увеличился чиновниче-бюрократический аппарат. У НЭПа были как и положительные,так и отрицательные стороны,а вот то что государство поменялось и пошло по другому пути -бесспорно.Хотя поменялось оно мне кажется с началом революции и в особенности после Октябрьской революции 1917 года.
Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю. Хоча п'ять слобідських полків очолювала полкова й сотенна старшина, але політично-адміністративну владу у Слобожанщині в основному здійснював від імені царського уряду воєвода Бєлгорода.
До травня 1686 р. Запорозька Січ підпорядковувалась адміністрації Польщі та Росії, воля гетьмана до уваги не бралася. За договором про "Вічний мир" від 26 квітня (6 травня) 1686 p., Польща відмовилася від протекторату над Січчю.
Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили — козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки, тобто ті, що проживали в населених пунктах. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч.
В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів.
У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були створені чотири гусарських та один уланський полки.
Тогочасна Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління. На думку деяких учених, вона стала своєрідним сплавом людей Речі Посполитої та сотенно-полкової системи козацької армії. Військовий характер держави зберігався майже до кінця XVIII ст., породжуючи численні проблеми.
Хоча національні державні інститути у формі гетьманського уряду і полково-сотенного адміністративного устрою існували з 1663 по 1714 рік (з перервами) і на Правобережній Україні, але прерогативи гетьманського уряду у під російській Україні були значно ширшими й ефективнішими. Польська влада фактично не визнавала автономних прав правобережних гетьманів українського козацтва на території Волині, Київщини й Поділля.
Територія Української козацької держави з другої половини ХУЛ ст. на заході межувала з Річчю Посполитою по Дніпру, починаючи від порогів і доходячи до низинної течії р. Сак. Орель окреслювала південну межу краю, а північно-західний рубіж володінь Війська Запорозького і Польщі простягався вгору по Дніпру до Чигирина, звідти до Чорного лісу.
В окремі періоди кордони змінювалися: наприклад, у 1713 р. внаслідок російсько-турецького договору про мир південний кордон Туреччини пройшов між річками Орель і Самара. Крім того, навіть у 1745 р. Колегія іноземних справ Росії визнала, що державні кордони з Польщею остаточно не встановлені.
Суттєвим було й те, що до 1754 р. існували внутрішні кордони між власне Росією та Гетьманатом.
На 10 съезде РКПБ ,Ленин провозгласил об экономической политике,которая сменяет военный коммунизм.
Первый шаг к НЕПу-отмена продразвёрстки и введение натурального налога,который был вдвое меньше продразвёрстки и объявлялся народу на кануне(т.е заранее),а все излишки крестьяне имели право продавать. Разрешалась свободна торговля.Проведена была денежная реформа,итогом которой было:введение в стране твёрдой денежной единицы-золотого червонца,который был равен 5$США.К НЭПу быстро при мелкая промышленность,розничная торговля и деревни.Восстанавливалась тяжёлая промышленность,что привело к увеличению цен и безработице.Настоящим бетствием для страны было переселением в деревни.
Многие в поисках лучшей жизни устремились в города.
В период НЭПа появились новые социальные слои населения:1)Новая Советская Буржуазия,увеличился чиновниче-бюрократический аппарат.
У НЭПа были как и положительные,так и отрицательные стороны,а вот то что государство поменялось и пошло по другому пути -бесспорно.Хотя поменялось оно мне кажется с началом революции и в особенности после Октябрьской революции 1917 года.
Територія Гетьманщини наприкінці XVII ст. охоплювала Лівобережну Україну та Київ з навколишньою місцевістю. Хоча п'ять слобідських полків очолювала полкова й сотенна старшина, але політично-адміністративну владу у Слобожанщині в основному здійснював від імені царського уряду воєвода Бєлгорода.
До травня 1686 р. Запорозька Січ підпорядковувалась адміністрації Польщі та Росії, воля гетьмана до уваги не бралася. За договором про "Вічний мир" від 26 квітня (6 травня) 1686 p., Польща відмовилася від протекторату над Січчю.
Від середини XVII ст. і до 80-х років XVIII ст. на Гетьманщині й до 1765 р. на Слобожанщині зберігалися особливі збройні сили — козацьке військо. Найбільшу групу становили "городові" козаки, тобто ті, що проживали в населених пунктах. Кількість їх протягом другої половини XVII — XVIII ст. була різною: формально — від 20 до ЗО тисяч, фактично — до 55—89 тисяч.
В 70-ті роки XVII ст. були сформовані "охотницькі" (наймані) полки, які використовували переважно для придушення народних виступів.
У липні 1765 р. маніфестом Катерини II замість розформованих слобідських полків були створені чотири гусарських та один уланський полки.
Тогочасна Гетьманщина була старшинсько-козацькою республікою, в якій старшина й козацтво становили елітарну верхівку, що користувалася привілеями й перевагами республіканського правління. На думку деяких учених, вона стала своєрідним сплавом людей Речі Посполитої та сотенно-полкової системи козацької армії. Військовий характер держави зберігався майже до кінця XVIII ст., породжуючи численні проблеми.
Хоча національні державні інститути у формі гетьманського уряду і полково-сотенного адміністративного устрою існували з 1663 по 1714 рік (з перервами) і на Правобережній Україні, але прерогативи гетьманського уряду у під російській Україні були значно ширшими й ефективнішими. Польська влада фактично не визнавала автономних прав правобережних гетьманів українського козацтва на території Волині, Київщини й Поділля.
Територія Української козацької держави з другої половини ХУЛ ст. на заході межувала з Річчю Посполитою по Дніпру, починаючи від порогів і доходячи до низинної течії р. Сак. Орель окреслювала південну межу краю, а північно-західний рубіж володінь Війська Запорозького і Польщі простягався вгору по Дніпру до Чигирина, звідти до Чорного лісу.
В окремі періоди кордони змінювалися: наприклад, у 1713 р. внаслідок російсько-турецького договору про мир південний кордон Туреччини пройшов між річками Орель і Самара. Крім того, навіть у 1745 р. Колегія іноземних справ Росії визнала, що державні кордони з Польщею остаточно не встановлені.
Суттєвим було й те, що до 1754 р. існували внутрішні кордони між власне Росією та Гетьманатом.