на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка. Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині. Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці. Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України. Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення. Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось http://bazazavr.com/uk/ekonomichne_stanovishhe_ukrajinskikh_zemel_u_skladi_avstro_ugorskoji_imperiji_konspekti_urokiv_istorija_ukrajini_10_klas/2018-11-02-14
В самом западном российском регионе – Калининградской области, образованной в 1946 г. на территории бывшей Восточной Пруссии, – переплетаются процессы глобализации и регионализма, что проявляется в своеобразии сложившейся на данной территории культуры. Уникальность культурного наследия и культурного пространства Калининградской области во многом определяется такими отличительными чертами, как пограничность, полиэтничность и поликонфессиональность. Именно поэтому здесь наиболее актуальны проблемы исторических корней, культурной идентификации, культурного диалога и, следовательно, стоит задача исследования той непростой социокультурной ситуации, которая складывалась в регионе на чужой почве и в весьма специфических условиях. Культурные проблемы самого западного российского региона значимы не только вследствие их специфики в сравнении с большинством других регионов России, но и потому, что здесь активнее всего осуществляется взаимодействие российской и западной цивилизаций. Кроме того, новый, свободный от идеологического давления, этап в развитии культурного самосознания жителей Калининградской области требует в настоящее время анализа и культурологического осмысления.
на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка. Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині. Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці. Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України. Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні провінції Австро-Угорщини. Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення. Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось http://bazazavr.com/uk/ekonomichne_stanovishhe_ukrajinskikh_zemel_u_skladi_avstro_ugorskoji_imperiji_konspekti_urokiv_istorija_ukrajini_10_klas/2018-11-02-14