20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.
Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Село терпіло, але не любило більшовицьку владу. Ці почуття були взаємними. Політика воєнного комунізму провалилася. Особливо тяжкою для селян була політика хлібозаготівель і так звана продрозверстка, коли у них вилучали фактично всю вироблену продукцію. Вкупі з розрухою після тривалих військових дій та катастрофічною засухою, результат був трагічним.
У 1921-23 роках на півдні Україні та інших регіонах, що традиційно були основними постачальниками зерна, розпочався голод. За оцінками, приблизно 3,5 млн українських селян голодували в піковий період. Врятувати їх вдалося лише завдяки міжнародній до доброчинних організацій. Зокрема, найбільший вклад зробила Американська адміністрація до У 1921 році Володимир Ленін, лідер більшовиків, проголошує нову економічну політику (неп).Нова економічна політика, як гібрид соціалізму та капіталізму, давала свої плоди. Промисловість та сільське господарство відновлювалися швидко і навіть почали перевершувати за показниками довоєнні роки. Як тільки підзібрали зайвих коштів, у 1925 році більшовики проголосили курс на індустріалізацію. Це стало першим тривожним дзвіночком для всіх, хто скористався перевагами непу.Українського національного відродження 20-их рр. — активного розвитку української культурно-мистецької сфери. Виникло ціле покоління молодих українських митців, що творили новий етап українського модернізму та самобутньої культури. Пізніше цей період назвуть «Розстріляним відродженням».(Л. Курбас, О. Довженко, М. Бойченко..) З 1921 року навіть діяла Українська Автокефальна православна церква під керівництвом митрополита Василя Липківського. Автокефалію — церковну самостійність — вона проголосила за мовчазної згоди більшовиків. Ситуативна поступка не дала бажаного результату. Пізніше розпочалися переслідування діячів УАПЦ.Оскільки з західними країнами СРСР не дружив і не збирався, взяти ресурси на таку амбітну затію можна було лише, якщо крайньо напружити сили селянства. Поки селяни лишалися власниками землі зі свободою дій, розраховувати на те, що вони добровільно погодяться працювати на благо комуністичного будівництва було складно. Тому потрібно було провести колективізацію — створити колгоспи. Селяни з власників землі перетворювалися на робітників держави. Перспектива так собі, тому опір був очікуваним. У 1928 році було введено перший п'ятирічний план. виконати їх слід було за будь-яку ціну. Інакше вас могла чекати така участь як фігурантів «Шахтинської справи» 1928 року. Це був перший показовий політичний судовий процес над «буржуазними шкідниками», що зривали економічні плани. Цього разу ними виявилися працівники шахтарі Донбасу. Восени 1931 року «добровільнопримусову» колективізацію відновили. Запровадили високі плани хлібозаготівлі.Внаслідок чого виник голод 1932-1933(закон про п'ять колосків, чорні дошки). Унаслідок голоду померло 4млн. населення. Це восьма частина СРСР. Тому голод 1932-1933 рр. вважають геноцидом . У 1932 р. Розпочались арешти та цькування усіх причетних до українізації, зокрема Микола Хвильовий, який закінчив життя самогубством у 1933 р.("розстріляне відродження").У 1937 р. ухвалили "сталінську конституцію УРСР. Абсурдність декларованих конституцією положень підсилював новий виток репресій 1937-38 років, відомий як "Великий терор
литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом.
Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовлявся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.
Відповідь:
20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.
Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Село терпіло, але не любило більшовицьку владу. Ці почуття були взаємними. Політика воєнного комунізму провалилася. Особливо тяжкою для селян була політика хлібозаготівель і так звана продрозверстка, коли у них вилучали фактично всю вироблену продукцію. Вкупі з розрухою після тривалих військових дій та катастрофічною засухою, результат був трагічним.
У 1921-23 роках на півдні Україні та інших регіонах, що традиційно були основними постачальниками зерна, розпочався голод. За оцінками, приблизно 3,5 млн українських селян голодували в піковий період. Врятувати їх вдалося лише завдяки міжнародній до доброчинних організацій. Зокрема, найбільший вклад зробила Американська адміністрація до У 1921 році Володимир Ленін, лідер більшовиків, проголошує нову економічну політику (неп).Нова економічна політика, як гібрид соціалізму та капіталізму, давала свої плоди. Промисловість та сільське господарство відновлювалися швидко і навіть почали перевершувати за показниками довоєнні роки. Як тільки підзібрали зайвих коштів, у 1925 році більшовики проголосили курс на індустріалізацію. Це стало першим тривожним дзвіночком для всіх, хто скористався перевагами непу.Українського національного відродження 20-их рр. — активного розвитку української культурно-мистецької сфери. Виникло ціле покоління молодих українських митців, що творили новий етап українського модернізму та самобутньої культури. Пізніше цей період назвуть «Розстріляним відродженням».(Л. Курбас, О. Довженко, М. Бойченко..) З 1921 року навіть діяла Українська Автокефальна православна церква під керівництвом митрополита Василя Липківського. Автокефалію — церковну самостійність — вона проголосила за мовчазної згоди більшовиків. Ситуативна поступка не дала бажаного результату. Пізніше розпочалися переслідування діячів УАПЦ.Оскільки з західними країнами СРСР не дружив і не збирався, взяти ресурси на таку амбітну затію можна було лише, якщо крайньо напружити сили селянства. Поки селяни лишалися власниками землі зі свободою дій, розраховувати на те, що вони добровільно погодяться працювати на благо комуністичного будівництва було складно. Тому потрібно було провести колективізацію — створити колгоспи. Селяни з власників землі перетворювалися на робітників держави. Перспектива так собі, тому опір був очікуваним. У 1928 році було введено перший п'ятирічний план. виконати їх слід було за будь-яку ціну. Інакше вас могла чекати така участь як фігурантів «Шахтинської справи» 1928 року. Це був перший показовий політичний судовий процес над «буржуазними шкідниками», що зривали економічні плани. Цього разу ними виявилися працівники шахтарі Донбасу. Восени 1931 року «добровільнопримусову» колективізацію відновили. Запровадили високі плани хлібозаготівлі.Внаслідок чого виник голод 1932-1933(закон про п'ять колосків, чорні дошки). Унаслідок голоду померло 4млн. населення. Це восьма частина СРСР. Тому голод 1932-1933 рр. вважають геноцидом . У 1932 р. Розпочались арешти та цькування усіх причетних до українізації, зокрема Микола Хвильовий, який закінчив життя самогубством у 1933 р.("розстріляне відродження").У 1937 р. ухвалили "сталінську конституцію УРСР. Абсурдність декларованих конституцією положень підсилював новий виток репресій 1937-38 років, відомий як "Великий терор
Пояснення:
литовські князі одними з перших рушили на українські землі, які були роздроблені та ослаблені золотоординським ігом.
Засновником Великого князівства Литовського був Міндовг, який у середині XIII ст. об’єднав під своєю владою Аукштайтію, Жемайтію, частину Ятвягії та оволодів частиною Західної Русі. На початку 60-х років XIII ст. Міндовг зробив спробу захопити також Чернігово-Сіверщину.
Швидке зростання Литовської держави почалося при Гедиміні (1316-1341). Добре зміцнивши тили, він узявся за розширення своїх володінь. Цьому сприяло те, що литовські князі дуже ретельно подбали про розбудову військової справи. Вони постановили за правило: хто має землеволодіння, той мусить служити у війську; хто ж відмовлявся від військової повинності, у того забирали землю. Це правило поширювалось на всі суспільні верстви - від князів до селян. Можна сказати, що Литва на той час мала велике організоване військо. Гедимін завершив приєднання білоруських земель, розпочате його попередниками, і приступив до приєднання українських земель. Експансія Литви на схід і північ Русі натрапила на сильний опір з боку Московського князівства. Вирішальна роль у захопленні українських земель належить сину Гедиміна - Ольгерду (1345-1377), який заволодів Чернігово-Сіверщиною, а в 1362 р. зайняв Київ.
Объяснение: