Будь ласка до іть. Фахівці в галузі прав людини стверджують, що вже формується четверте покоління прав людини. Напишіть 2 тези, що обгрунтовують цю думку.

Україна в огні" —це чесна неприхована правда про перший етап Другої світової війни. Пишучи цю кіноповість, Олександр Довженко виявив таку непритаманну радянським письменникам тієї доби правдивість, таку безкомпромісність, що твір його прозвучав, неначе вибух, уперше в радянській літературі піддавши сумніву безгрішність "сталінського соціалізму". Режим не змусив чекати нищівної реакції, і вже у 1944 році відбулося засідання Політбюро ЦК ВКП(б) з таким порядком денним: "Про антиленінські помилки й націоналістичні збочення в кіноповісті О. Довженка "Україна в огні". На це засідання було за автора, який почув про себе, що він "куркульський підспівувач", "відвертий націоналіст", дізнався він також, що від нього залишиться "мокре місце". Висновок же про твір був такий: "Україна в огні" — платформа вузького, обмеженого українського націоналізму. Ворожого ленінізму, ворожого політиці нашої партії та інтересам українського й усього радянського народу". Чим же так налякала сталінську партію "Україна в огні" Довженка?Письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнещасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю. Як же він міг не хвилюватися, коли за короткий проміжок часу фактично вся Україна опинилася під фашистським чоботом? Це неможливо було осягнути розумом, у це важко було повірити. І в кіноповісті ми бачимо, як брутально було зруйновано "рай" українського життя. Ось, наприклад, картини життя України до приходу туди гітлерівців: "У садочку біля чистої хати, серед квітів, бджіл, дітвори та домашнього птаства за столом у тихий літній день сиділа, мов на картині, родина колгоспника Лав'ріна Запорожця і тихо співала "Ой піду я до роду гуляти". Це була пісня материна. Пісня була весела і журна одночасно, як і життя людське. Мати Тетяна Запррожчиха любила її співати раз чи два на рік, коли по великих трудах і повсякденних турботах десь було з якоїсь гарної нагоди доводилося пригублювати чарчину. Діти дивилися на свою добру матір і величали її". І ось цей рай нагло зруйновано, а мати, добра ласкава мати прощається зі своїми дітьми: "Сини мої, сини! Діточки мої! А Боже мій, Боже мій! Ой, прощавайте, прощавайте, діти мої...". І вже "гітлерівці входили в село, в'їжджали на мотоциклах, автомобілях, на гарматах, на танках, веселі й вдоволені. Засмалені сонцем, закурені, мокрі од поту обличчя вилискували радістю і здоров'ям. Грали на губних гармошках, окаринах і трикутничках щось німецьке". Просто вражає, з якою брутальністю німці вриваються в українські села, руйнуючи віками створюване життя, зневажаючи українців, які тут жили." Ці рядки кіноповісті сповнені неприхованого болю за рідну країну, її нещасливу долю. Недарма Довженко писав у своєму "Щоденнику" про перші дні війни: "На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива."Страшна картина доповнюється новими деталями, стає все більш трагічною, і ми із жахом читаємо, що Київ, столицю України, теж сплюндровано: "У Києві бенкетувало офіцерство Адольфа Гітлера. Сам гауляйтер Кох прилетів до столиці України для декларації імперських гордих цілей в отсій неймовірно багатій і щедрій країні".У творі багато неприхованої символіки. Це і прізвища головних героїв — Запорожці, і назва села — Тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки (показово, що у романі "Вершники" Ю. Яновського Мусій Половець теж має п'ятеро синів).Розповідаючи про долю сім'ї Запорожців, Олександр Довженко зумів у яскравій формі відтворити трагізм історії української землі. Картини перших днів війни справді апокаліптичні — руйнується весь світ українця, його родина, українська молодь потрапляє у фашистську неволю, фактично у рабство. Але український народ опирається поневоленню, бореться із загарбниками, найкращі його представники йдуть у партизани, нищачи не тільки окупантів, але й ницих зрадників свого народу.Заключна сцена твору теж досить символічна — у сплюндрованій ворогом Тополівці знов зібралися Запорожці. І ця сцена, незважаючи на всю свою трагічність, пройнята оптимізмом, адже, як кажуть, "козацькому роду нема переводу".З любов'ю до рідної землі, з болем за неї писав Олександр Довженко кіноповість "Україна в огні", залишивши нащадкам згадку про страшні сторінки нашої історії. І хоч твір довго чекав свого читача, але тепер він повернувся до нас після довгих років замовчування і відкрив нам Олександра Довженка зовсім з іншого, нового боку. Объяснение:

16 апреля 1934 года постановлением ЦИК СССР было учреждено почётное звание Героя Советского Союза – одна из трёх высших степеней отличия в СССР для присвоения отдельным лицам (наряду со званиями «Герой Социалистического Труда» и «Мать-героиня»). В 1992 году звание «Герой Российской Федерации» заменило звания Героя Советского Союза и Героя Социалистического Труда.

Звание «Герой Советского Союза» присваивалось за «личные или коллективные заслуги перед Советским государством и обществом, связанные с совершением геройского подвига». Присваивалось, как правило, за выдающиеся подвиги, связанные с риском для жизни, военные заслуги (в т. ч. полководческие), полёты в космос людей и др. Решения о присвоении звания или о лишении его принимались Президиумом Верховного Совета СССР (с марта 1990 года – Президентом СССР). При присвоении звания вручались: грамота ЦИК СССР (с декабря 1937 года – грамота Президиума ВС СССР), орден Ленина, с 16 октября 1939 года – также медаль «Золотая Звезда» (с 1 августа по 16 октября 1939 года – медаль «Герой Советского Союза»). Впервые удостоены звания были лётчики А.В. Ляпидевский (получил медаль «Золотая Звезда» № 1), С.А. Леваневский, В.С. Молоков, Н.П. Каманин, М.Т. Слепнёв, М.В. Водопьянов, И.В. Доронин за операцию по экипажа парохода «Челюскин» в 1934 году.
Всего звания Героя Советского Союза удостоены более 12 700 человек (более 11 тыс. чел. за подвиги в годы Великой Отечественной войны), в т. ч. около 100 женщин и порядка 40 иностранных граждан. Дважды звание получили 154 человека, трижды – трое (И.Н. Кожедуб, А.И. Покрышкин, С.М. Будённый), четырежды – двое (Г.К. Жуков, Л.И. Брежнев).

Тем, кто был удостоен звания Героя Советского Союза дважды, либо этого звания и звания Героя Социалистического Труда, на родине устанавливался бронзовый бюст. В свою очередь, бронзовый бюст трижды Героя Советского Союза сооружался в Москве. С 1973 года совершившим новый геройский подвиг повторно вручался орден Ленина.

Постановлением Президиума ВС СССР от 22 августа 1988 года повторное присвоение звания Героя Советского Союза было прекращено. С 1992 года вместо звания Героя Советского Союза присваивается звание Героя Российской Федерации.

Звание «Герой Российской Федерации» – почётное звание, высшая степень отличия – было учреждено Законом Российской Федерации от 20 марта 1992 года и заменило звания Героя Советского Союза и фактически Героя Социалистического Труда, документы об упразднении которых не принимались. Награждение производится за заслуги перед государством и народом, связанные с совершением геройского подвига (в т. ч. посмертно), за трудовые заслуги (в частности, за разработку и проведение испытаний техники) и достижения в области спорта. Присваивается также лицам, в заслуженно представленным к званию Героя Советского Союза, но не получившим его своевременно, в т. ч. ветеранам Великой Отечественной войны. При награждении вручаются медаль «Золотая Звезда» и грамота. Решения о награждении званием или о лишении его принимаются Президентом Российской Федерации. Первыми награждёнными стали лётчик-космонавт Герой Советского Союза С.К. Крикалёв и генерал-майор авиации С.С. Осканов (посмертно).