Восстание сипаев в Индии произошло в 1857–1859 годах. В современной Индии его трактуют как первую войну за независимость и как народное восстание против колонизаторов. Его результатом стало установление над Индией прямого правления британской власти.
Сипаями назывались наемные воины из числа местных жителей. Британцы не хотели посылать в далекую колонию своих солдат, которые к тому же плохо переносили ее климатИменно поэтому они стали набирать наемников и вооружать их своим современным оружием. Уровень подготовки был ниже британской армии, но в сипаи стремились попасть индийские бедняки с целью заработка.
Помимо этого, британцы занимались обустройством Индии. Они построили в колонии Гангский канал, создали почту и открыли разные учебные заведения, в том числе и высшие. Индийскими землями управляла Ост-Индская компания. Ее представители боролись с местными дикими обычаями и вели политику централизации, то есть объединяли земли феодалов.
Причинами восстания следует считать:
Экономический упадок в Индии из-за развития промышленности.
Рост налогов и контроль над внешней торговлей.
Использование сипаев Ост-Индской компанией в постоянных войнах в Юго-Восточной Азии.
Повод к выступлению появился неожиданно. Среди сипаев пошли слухи, что в новой винтовке патроны пропитывают смесью говяжьего и свиного жира. У индуистов священным животным была корова, а у мусульман Индии нечистым считалась свинья. Подразделения сипаев как раз состояли из индуистов и мусульман.
Датой начала конфликта следует считать 29 марта 1857 года. Солдат полка Мангал Панди выступил против использования свиного и говяжьего жира, которым по слухам смазывали патроны. Он выстрелил в лошадь британца и в апреле был казнен, а сам полк распущен.
Серьезные беспорядки начались в городе Мирут в конце апреля. Там впервые были убиты несколько англичан. В мае повстанцы проникли в Дели, а далее очагами выступления стали Ауда и Канпур. Они жестоко убивали все британское население, солдат и гражданских. Выступлением была охвачена территория между Пенджабом и Бенгалией, информация о восстании распространилась быстро благодаря телеграфу.
Уже в 1857 году начался раскол среди восставших, возникли разногласия из-за религии и из-за стремления некоторых народностей к своему государству. Мусульмане-исмаилиты Ага-хана, а также сикхи и пуштуны поддержали англичан.
Для подавления восстания британцы перебросили силы из Сингапура и Персии, мобилизовали лояльных гуркхов и различные туземные части. Основное сражение развернулось за Дели. Город был взят к 21 сентября 1857 года. Далее англичане подавили разрозненные очаги восстания в Пенджабе и Бенгалии.
Основным итогом восстания сипаев следует считать изменения в колонизаторской политике. Ост-Индская компания была ликвидирована, а все жители Индии стали подданными королевы Виктории. Британские власти стали искать поддержки местных феодалов и закрепили их права на землю.
Київська держава спершу не була чітко централізованою. За формою правління вона вважалася ранньофеодальною монархією. Протягом IX—XIII ст. влада зазнала складної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель. Найсильніші загони дружинників були зосереджені в ядрі Давньоруської держави — Середньому Подніпров’ї. Стосунки між князем і дружиною були неоднозначними: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати. У “Повісті минулих літ” Ігор постає залежним від дружини князем. У часи його правління влада князя ще не була достатньо сильною. Тому Ігор був змушений слухатися дружини не тільки щодо укладення миру з Візантією, а й під її тиском вдатися до згубного походу за древлянською даниною. Але вже його наступниця — княгиня Ольга — у державних справах була більш незалежною від дружинників.
Правителі Русі другої половини X ст. — Святослав і Володимир — діють як справжні дружинні князі. Дружина у всьому їх слухається. Історики вважають, що в епоху Володимира дружинна форма державності почала відходити в минуле. Дружина виконує лише військові функції, і вже не є фактором політичного життя, апаратом управління й судочинства. Відбувається процес її розшаровування, з’являється бояр, які стають правлячою суспільною групою.
У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення заколотів, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з’їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. У військовій сфері великий князь спирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які, крім командування гарнізонами, виконували ще й адміністративні функції. У цивільній сфері княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, тіуни, мечники, сотники, вірники, ключники, діцькі, отроки, ябедники, які, крім адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. Великого князя оточували «думці» — члени княжої ради з числа княжих мужів (великих бояр).
У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів. Загальнодержавні рішення ухвалювали на князівських зібраннях («снемах»). Систему влади складали князь, боярська рада та народне віче.
Боярська рада (дума) — в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських – потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції боярської ради був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.
Боярська рада не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора – великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю.
Восстание сипаев
Восстание сипаев в Индии произошло в 1857–1859 годах. В современной Индии его трактуют как первую войну за независимость и как народное восстание против колонизаторов. Его результатом стало установление над Индией прямого правления британской власти.
Сипаями назывались наемные воины из числа местных жителей. Британцы не хотели посылать в далекую колонию своих солдат, которые к тому же плохо переносили ее климатИменно поэтому они стали набирать наемников и вооружать их своим современным оружием. Уровень подготовки был ниже британской армии, но в сипаи стремились попасть индийские бедняки с целью заработка.
Помимо этого, британцы занимались обустройством Индии. Они построили в колонии Гангский канал, создали почту и открыли разные учебные заведения, в том числе и высшие. Индийскими землями управляла Ост-Индская компания. Ее представители боролись с местными дикими обычаями и вели политику централизации, то есть объединяли земли феодалов.
Причинами восстания следует считать:
Экономический упадок в Индии из-за развития промышленности.
Рост налогов и контроль над внешней торговлей.
Использование сипаев Ост-Индской компанией в постоянных войнах в Юго-Восточной Азии.
Повод к выступлению появился неожиданно. Среди сипаев пошли слухи, что в новой винтовке патроны пропитывают смесью говяжьего и свиного жира. У индуистов священным животным была корова, а у мусульман Индии нечистым считалась свинья. Подразделения сипаев как раз состояли из индуистов и мусульман.
Датой начала конфликта следует считать 29 марта 1857 года. Солдат полка Мангал Панди выступил против использования свиного и говяжьего жира, которым по слухам смазывали патроны. Он выстрелил в лошадь британца и в апреле был казнен, а сам полк распущен.
Серьезные беспорядки начались в городе Мирут в конце апреля. Там впервые были убиты несколько англичан. В мае повстанцы проникли в Дели, а далее очагами выступления стали Ауда и Канпур. Они жестоко убивали все британское население, солдат и гражданских. Выступлением была охвачена территория между Пенджабом и Бенгалией, информация о восстании распространилась быстро благодаря телеграфу.
Уже в 1857 году начался раскол среди восставших, возникли разногласия из-за религии и из-за стремления некоторых народностей к своему государству. Мусульмане-исмаилиты Ага-хана, а также сикхи и пуштуны поддержали англичан.
Для подавления восстания британцы перебросили силы из Сингапура и Персии, мобилизовали лояльных гуркхов и различные туземные части. Основное сражение развернулось за Дели. Город был взят к 21 сентября 1857 года. Далее англичане подавили разрозненные очаги восстания в Пенджабе и Бенгалии.
Основным итогом восстания сипаев следует считать изменения в колонизаторской политике. Ост-Индская компания была ликвидирована, а все жители Индии стали подданными королевы Виктории. Британские власти стали искать поддержки местных феодалов и закрепили их права на землю.
Объяснение:
как то так
Київська держава спершу не була чітко централізованою. За формою правління вона вважалася ранньофеодальною монархією. Протягом IX—XIII ст. влада зазнала складної трансформації. На цьому етапі виникла дружинна форма державності. її особливість полягала в тому, що дружина в руках князя була засобом примусу й управління, збору данини, захисту інтересів країни від ворогів, підкорення нових земель. Найсильніші загони дружинників були зосереджені в ядрі Давньоруської держави — Середньому Подніпров’ї. Стосунки між князем і дружиною були неоднозначними: дружині не можна було наказувати, її потрібно переконувати. У “Повісті минулих літ” Ігор постає залежним від дружини князем. У часи його правління влада князя ще не була достатньо сильною. Тому Ігор був змушений слухатися дружини не тільки щодо укладення миру з Візантією, а й під її тиском вдатися до згубного походу за древлянською даниною. Але вже його наступниця — княгиня Ольга — у державних справах була більш незалежною від дружинників.
Правителі Русі другої половини X ст. — Святослав і Володимир — діють як справжні дружинні князі. Дружина у всьому їх слухається. Історики вважають, що в епоху Володимира дружинна форма державності почала відходити в минуле. Дружина виконує лише військові функції, і вже не є фактором політичного життя, апаратом управління й судочинства. Відбувається процес її розшаровування, з’являється бояр, які стають правлячою суспільною групою.
У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія. Носієм монаршої влади був великий київський князь. У його компетенції перебували: охорона кордонів, керівництво військовими походами, збір данини, судочинство щодо васалів, дружинників, вищих посадових осіб, військово-дипломатична діяльність, будівництво шляхів, охорона торговельних шляхів, придушення заколотів, поширення християнства, забезпечення духовенства, скликання княжих з’їздів, призначення на вищі посади, видання уставів, уставних грамот та інших законодавчих актів. У військовій сфері великий князь спирався на тисяцьких, соцьких, десяцьких, які, крім командування гарнізонами, виконували ще й адміністративні функції. У цивільній сфері княжу владу на місцях здійснювали посадники, волостелі, тіуни, мечники, сотники, вірники, ключники, діцькі, отроки, ябедники, які, крім адміністративного управління, виконували ще й окремі військові функції. Великого князя оточували «думці» — члени княжої ради з числа княжих мужів (великих бояр).
У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вирішував тоді не великий князь, а група найвпливовіших місцевих князів. Загальнодержавні рішення ухвалювали на князівських зібраннях («снемах»). Систему влади складали князь, боярська рада та народне віче.
Боярська рада (дума) — в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських – потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції боярської ради був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.
Боярська рада не мала постійного складу, засідання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль боярської ради в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора – великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю.