Будь ласка, іть! на основі уривків із джерел напишіть оглядову статю, новинне повідомлення, тощо для закордонної газети про політичні умови, у яких розгорталася український національний рух.
Япония до самых недавних пор казалась страной, одержимой тем, чтобы идти своим собственным путём. В неё долго не допускали европейцев, и даже элементы культуры соседей-азиатов противопоставлялись всему японскому как нечто явно чужое. В изоляции Япония оказывалась без знаний о технических и общественных новшествах и в конце концов серьёзно отстала. Однако так было не всегда, и в самом конце XVI века были все основания полагать, что культурные и торговые контакты с Европой станут постоянными.
В 1542 году к японским берегам подошла китайская джонка. С неё сошли три человека с разноцветными волосами и глазами, одеждах, совершенно непохожих на кимоно, и с узким мечом на боку. Это были португальцы, купцы, потерпевшие кораблекрушение. Помимо мечей у них были с собой аркебузы, которые они, чтобы заинтересовать японцев, показали в действии — и научили, как изготовить такие же.
Любой путь, который открывали португальцы, немедленно становился торговым и немного — миссионерским. В Японию хлынули товары из азиатских стран, лежащих на пути между Португалией и японскими берегами. Довольно скудная, крайне сдержанная до того японская кухня преобразилась. Туда, например, проникли сладости и жареная на масле еда (а вместе с ней и слово «тэмпура» — искажённое tempora, «время»).
Дело было не только в продуктах — раздробленная феодалами Япония вдруг начала процветать. Мастеровые переняли множество заграничных секретов, купцы распродавали привезённые заморские товары, ремесленники принялись объединяться в гильдии. Нельзя сказать, что гильдии — чисто европейское изобретение, но процесс удивительным образом совпал с активностью португальцев в Японии.
Следом за португальцами прибыли испанцы, и с теми и другими — католические миссионеры. Начался процесс, которым в дальних странах португальцы и испанцы предваряли или сопровождали процесс колонизации. Монахи распространяли веру, которая давала чувство общности с европейцами и заодно учила смиряться перед любой властью, какая ни придёт; купцы продавали оружие, которым местные племена перебивали друг друга и благодаря которому местные князья ввязывались в междоусобные войны, соблазнённые возможностью ограбить соседа меньшими усилиями, чем обычно.
Эффект внезапно получился обратный. Японцы тяготели к представлению о сакральности власти, но в несколько ином ключе: что бы ни случилось, даже лишённый власти над страной император считался потомком великой богини Аматэрасу и оставался священной и почитаемой фигурой. На момент, когда в страну прибыли португальцы, Японию и без того раздирала междоусобица, и появление огнестрельного оружия только приблизила закономерный итог.
Во-первых, японцы, наконец, одолели истинных хозяев тех островов, на которые некогда приехали азиаты — бородатых светлокожих айну. Во-вторых, конфликты ожесточились и приближающаяся развязка ускорилась. В Японии появился феодал объединить раздробленную страну и посвятивший этому жизнь. Кто будет считаться правителем захваченных им земель, даже не обсуждалось: конечно, император. Под защитой своего верного вассала, второго человека после главного полубога страны. Защитника звали Ода Нобунага.
Нобунага покровительствовал европейцам, в том числе — миссионерам, европейцы в ответ покровительствовали Нобунаге, щедро делясь с ним военными секретами и засыпая подарками импортного производства — они очень надеялись на то, что или его агрессия дестабилизирует Японию, или он полностью захватит власть и продолжит сотрудничество с Португалией и орденом иезуитов.
Несмотря на покровительство, иезуитам приходилось нелегко. Чтобы проповедовать, они активно изучали японский, но не могли обнаружить в нём многих слов и понятий, которыми можно было бы передать христианские идеи. Сама идея активного миссионерства была им непонятна. Ода Нобунага, увидев на карте путь, который преодолели иезуиты, долго хохотал, а потом сообщил, что они или воры и идиоты, или действительно стремятся рассказывать людям нечто очень важное.
Самому Нобунаге очень нравилась всё европейское, включая одежду, и он порой сочетал чисто японские предметы одежды с европейскими или переделанной на европейский лад. Зная это его пристрастие в японском кино и сериалах его могут изобразить в сужающихся книзу штанах-хакама (традиционные остаются широкими по всей длине) или рубашке под кимоно. В своих вкусах Нобунага был не одинок, и порой издалека нельзя было понять, идёт ли толпа португальцев или знатных японцев в пошитой на европейский манер одежде.
Через двадцать пять лет после смерти Нобунаги христианство было запрещено. Ещё через несколько лет христиане подняли восстание, протестуя против притеснений, и после его жестокого подавления запрещено было вообще всякое присутствие европейцев на японских островах. Некоторое время ещё осторожно торговали с голландцами, но и эта связь с Европой сошла на нет. Япония закрылась для большого мира.
Старода́вній Рим — одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима, яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському півострові ще в X столітті до н. е. Центр Рима формувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розміщена вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу[1].
За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все більш автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземноморʼям. Вершини своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ столітті н. е., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.
Давньоримська цивілізація внесла свій вклад в сучасну мову, релігію, суспільство, технології, право, політику, уряд, війну, мистецтво, літературу, архітектуру та інженерію. Рим професіоналізованих і розширив свої збройні сили і створив систему уряду під назвою res publica, яка надихає сучасні республіки[2][3] , такі як США і Франція. Він досяг вражаючих технологічних і архітектурних подвигів, таких як будівництво великої системи акведуків і доріг, а також будівництво великих пам'ятників, палаців і громадських споруд.
У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V столітті. Східна частина імперії, яка мала за столицю Константинополь і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки анексувала турецька Османська імперія. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.
Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. В етрусків римляни запозичили більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був значним: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності».
Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.
Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел, після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.
Япония до самых недавних пор казалась страной, одержимой тем, чтобы идти своим собственным путём. В неё долго не допускали европейцев, и даже элементы культуры соседей-азиатов противопоставлялись всему японскому как нечто явно чужое. В изоляции Япония оказывалась без знаний о технических и общественных новшествах и в конце концов серьёзно отстала. Однако так было не всегда, и в самом конце XVI века были все основания полагать, что культурные и торговые контакты с Европой станут постоянными.
В 1542 году к японским берегам подошла китайская джонка. С неё сошли три человека с разноцветными волосами и глазами, одеждах, совершенно непохожих на кимоно, и с узким мечом на боку. Это были португальцы, купцы, потерпевшие кораблекрушение. Помимо мечей у них были с собой аркебузы, которые они, чтобы заинтересовать японцев, показали в действии — и научили, как изготовить такие же.
Любой путь, который открывали португальцы, немедленно становился торговым и немного — миссионерским. В Японию хлынули товары из азиатских стран, лежащих на пути между Португалией и японскими берегами. Довольно скудная, крайне сдержанная до того японская кухня преобразилась. Туда, например, проникли сладости и жареная на масле еда (а вместе с ней и слово «тэмпура» — искажённое tempora, «время»).
Дело было не только в продуктах — раздробленная феодалами Япония вдруг начала процветать. Мастеровые переняли множество заграничных секретов, купцы распродавали привезённые заморские товары, ремесленники принялись объединяться в гильдии. Нельзя сказать, что гильдии — чисто европейское изобретение, но процесс удивительным образом совпал с активностью португальцев в Японии.
Следом за португальцами прибыли испанцы, и с теми и другими — католические миссионеры. Начался процесс, которым в дальних странах португальцы и испанцы предваряли или сопровождали процесс колонизации. Монахи распространяли веру, которая давала чувство общности с европейцами и заодно учила смиряться перед любой властью, какая ни придёт; купцы продавали оружие, которым местные племена перебивали друг друга и благодаря которому местные князья ввязывались в междоусобные войны, соблазнённые возможностью ограбить соседа меньшими усилиями, чем обычно.
Эффект внезапно получился обратный. Японцы тяготели к представлению о сакральности власти, но в несколько ином ключе: что бы ни случилось, даже лишённый власти над страной император считался потомком великой богини Аматэрасу и оставался священной и почитаемой фигурой. На момент, когда в страну прибыли португальцы, Японию и без того раздирала междоусобица, и появление огнестрельного оружия только приблизила закономерный итог.
Во-первых, японцы, наконец, одолели истинных хозяев тех островов, на которые некогда приехали азиаты — бородатых светлокожих айну. Во-вторых, конфликты ожесточились и приближающаяся развязка ускорилась. В Японии появился феодал объединить раздробленную страну и посвятивший этому жизнь. Кто будет считаться правителем захваченных им земель, даже не обсуждалось: конечно, император. Под защитой своего верного вассала, второго человека после главного полубога страны. Защитника звали Ода Нобунага.
Нобунага покровительствовал европейцам, в том числе — миссионерам, европейцы в ответ покровительствовали Нобунаге, щедро делясь с ним военными секретами и засыпая подарками импортного производства — они очень надеялись на то, что или его агрессия дестабилизирует Японию, или он полностью захватит власть и продолжит сотрудничество с Португалией и орденом иезуитов.
Несмотря на покровительство, иезуитам приходилось нелегко. Чтобы проповедовать, они активно изучали японский, но не могли обнаружить в нём многих слов и понятий, которыми можно было бы передать христианские идеи. Сама идея активного миссионерства была им непонятна. Ода Нобунага, увидев на карте путь, который преодолели иезуиты, долго хохотал, а потом сообщил, что они или воры и идиоты, или действительно стремятся рассказывать людям нечто очень важное.
Самому Нобунаге очень нравилась всё европейское, включая одежду, и он порой сочетал чисто японские предметы одежды с европейскими или переделанной на европейский лад. Зная это его пристрастие в японском кино и сериалах его могут изобразить в сужающихся книзу штанах-хакама (традиционные остаются широкими по всей длине) или рубашке под кимоно. В своих вкусах Нобунага был не одинок, и порой издалека нельзя было понять, идёт ли толпа португальцев или знатных японцев в пошитой на европейский манер одежде.
Через двадцать пять лет после смерти Нобунаги христианство было запрещено. Ещё через несколько лет христиане подняли восстание, протестуя против притеснений, и после его жестокого подавления запрещено было вообще всякое присутствие европейцев на японских островах. Некоторое время ещё осторожно торговали с голландцами, но и эта связь с Европой сошла на нет. Япония закрылась для большого мира.
Старода́вній Рим — одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима, яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському півострові ще в X столітті до н. е. Центр Рима формувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розміщена вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу[1].
За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все більш автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземноморʼям. Вершини своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ столітті н. е., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.
Давньоримська цивілізація внесла свій вклад в сучасну мову, релігію, суспільство, технології, право, політику, уряд, війну, мистецтво, літературу, архітектуру та інженерію. Рим професіоналізованих і розширив свої збройні сили і створив систему уряду під назвою res publica, яка надихає сучасні республіки[2][3] , такі як США і Франція. Він досяг вражаючих технологічних і архітектурних подвигів, таких як будівництво великої системи акведуків і доріг, а також будівництво великих пам'ятників, палаців і громадських споруд.
У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V столітті. Східна частина імперії, яка мала за столицю Константинополь і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки анексувала турецька Османська імперія. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.
Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. В етрусків римляни запозичили більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був значним: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності».
Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.
Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел, після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.
Всегда рада Объяснение: