Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
Ефросинья Полоцкая - религиозный просветитель просвещению народа через доступные для него средства.( Первая женщина - святая у восточных славян).
Кирилл Туровский (каля 1135 - каля 1182)- популизировал религиозные истины, обращался к людям через наставления и притчи, желая повлиять на духовную и моральную культуру народа. (его проповеди и молитвы до сих пор читают в церквях).
Сымон Будный(1530 - 1593), выступал за всестороннее сотрудничество всех славянских народов.
Иван Фёдоров и Петр Мстиславец привезли в Россию книгопечатание и книжную графику. Российские историки не любят вспоминать, что первые московские книгопечатники: Петр Мстиславец и Иван Федоров были нашими земляками. Тем, кто не силен в географии, напомню, что Мстиславль - это город на востоке Белоруссии. Иван Федоров, а если быть точным - Федорович, был происхождением из белорусского шляхетского рода герба "Шранява".
Книгопечатание было враждебно встречено московским духовенством и вскоре после начала их деятельности, появились обвинения в "распространении ереси". В 1566 году фанатиками была разрушена московская типография Ивана Федоровича и Петра Мстиславца. Печатники вынуждены были вернуться на родину, где нашли пристанище у высокообразованного гетмана Р. Ходкевича. В его имении, расположенном в Заблудове (совр. Белостоцкое воеводство Польши), ими были изданы Евангелие (1569г.) и Псалтырь (1570г.). Позже П.Мстиславец открыл свою типографию в Вильно, а И.Федорович в Львове.
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
Ефросинья Полоцкая - религиозный просветитель просвещению народа через доступные для него средства.( Первая женщина - святая у восточных славян).
Кирилл Туровский (каля 1135 - каля 1182)- популизировал религиозные истины, обращался к людям через наставления и притчи, желая повлиять на духовную и моральную культуру народа. (его проповеди и молитвы до сих пор читают в церквях).
Сымон Будный(1530 - 1593), выступал за всестороннее сотрудничество всех славянских народов.
Иван Фёдоров и Петр Мстиславец привезли в Россию книгопечатание и книжную графику. Российские историки не любят вспоминать, что первые московские книгопечатники: Петр Мстиславец и Иван Федоров были нашими земляками. Тем, кто не силен в географии, напомню, что Мстиславль - это город на востоке Белоруссии. Иван Федоров, а если быть точным - Федорович, был происхождением из белорусского шляхетского рода герба "Шранява".
Книгопечатание было враждебно встречено московским духовенством и вскоре после начала их деятельности, появились обвинения в "распространении ереси". В 1566 году фанатиками была разрушена московская типография Ивана Федоровича и Петра Мстиславца. Печатники вынуждены были вернуться на родину, где нашли пристанище у высокообразованного гетмана Р. Ходкевича. В его имении, расположенном в Заблудове (совр. Белостоцкое воеводство Польши), ими были изданы Евангелие (1569г.) и Псалтырь (1570г.). Позже П.Мстиславец открыл свою типографию в Вильно, а И.Федорович в Львове.
Объяснение:
Спокуха все првльно)