Либерализация цен стала одним из важнейших шагов на пути перехода экономики страны на рыночные принципы. По утверждению самих авторов реформ, в частности, Гайдара, благодаря либерализации магазины страны в достаточно короткое время наполнились товарами, увеличились их ассортимент и качество, были созданы главные предпосылки для формирования в обществе рыночных механизмов хозяйствования[8]. Как писал сотрудник института Гайдара Владимир Мау, «главное, чего удалось добиться в результате первых шагов экономических реформ — преодолеть товарный дефицит и отвести от страны угрозу надвигающегося голода зимой 1991—1992 года, а также обеспечить внутреннюю конвертируемость рубля»[9].
До начала реформ представителями Правительства России утверждалось, что либерализация цен приведёт к их умеренному росту — корректировке между спросом и предложением. Согласно общепринятой точке зрения, фиксированные цены на потребительские товары были в СССР занижены, что вызывало повышенный спрос, а это, в свою очередь, — нехватку товаров. Предполагалось, что в результате коррекции товарное предложение, выраженное в новых рыночных ценах, будет выше старого примерно в три раза, что обеспечит экономическое равновесие.
Однако либерализация цен не была согласована с монетарной политикой. Вследствие либерализации цен к середине 1992 года российские предприятия остались практически без оборотных средств[10]. Начиная с апреля, Центробанк начал осуществлять масштабную выдачу кредитов сельскому хозяйству, промышленности, бывшим советским республикам и эмиссию для покрытия дефицита бюджета. За этим последовала инфляция, которая по итогам 1992 года составила 2600 %.
1. У лютому 1957 р. народне господарство СРСР переходило на управління за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи). Було утворено 105 раднаргоспів, з них 11 - на території України, де замість 11 союзно-республіканських і двох республіканських міністерств було створено 11 економічних адміністративних районів (у 1960 р. - ще три), якими керували раднаргоспи.
2.Після усунення від влади Микити Хрущова в жовтні 1964 року економіка країни й далі була в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (у жовтні 1964 року першим секретарем ЦК КПРС було обрано Леоніда Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено Олексія Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:
-радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);
-часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).
Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах.
До начала реформ представителями Правительства России утверждалось, что либерализация цен приведёт к их умеренному росту — корректировке между спросом и предложением. Согласно общепринятой точке зрения, фиксированные цены на потребительские товары были в СССР занижены, что вызывало повышенный спрос, а это, в свою очередь, — нехватку товаров. Предполагалось, что в результате коррекции товарное предложение, выраженное в новых рыночных ценах, будет выше старого примерно в три раза, что обеспечит экономическое равновесие.
Однако либерализация цен не была согласована с монетарной политикой. Вследствие либерализации цен к середине 1992 года российские предприятия остались практически без оборотных средств[10]. Начиная с апреля, Центробанк начал осуществлять масштабную выдачу кредитов сельскому хозяйству, промышленности, бывшим советским республикам и эмиссию для покрытия дефицита бюджета. За этим последовала инфляция, которая по итогам 1992 года составила 2600 %.
1. а
2.б
Объяснение:
1. У лютому 1957 р. народне господарство СРСР переходило на управління за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи). Було утворено 105 раднаргоспів, з них 11 - на території України, де замість 11 союзно-республіканських і двох республіканських міністерств було створено 11 економічних адміністративних районів (у 1960 р. - ще три), якими керували раднаргоспи.
2.Після усунення від влади Микити Хрущова в жовтні 1964 року економіка країни й далі була в стані кризи. Перед новим радянським керівництвом (у жовтні 1964 року першим секретарем ЦК КПРС було обрано Леоніда Брежнєва, а згодом головою Ради міністрів СРСР було призначено Олексія Косигіна) для його подолання було два можливих шляхи:
-радикальні реформи (тобто такі, що стосуються основ соціалістичного ладу, його характерних принципів);
-часткові реформи (які не стосувалися основ соціалістичного ладу і спрямовувалися на пом'якшення економічної кризи, але не були здатні подолати її в цілому).
Керівництво СРСР, розуміючи необхідність здійснення економічних реформ як таких, обрало другий шлях, що в підсумку і визначило їхній крах.