Цар володів абсолютною владою над народом. Сенат був слабкою ланкою, здатною здійснювати лише незначні адміністративні повноваження. Так що Римом управляв фактично абсолютний монарх. Основна функція Сенату полягала у здійсненні його побажань.
Верховна влада держави була покладена на царя, який мав наступні повноваження:
- Виконавча влада
- Головний суддя
- Головний законодавець
Замість царя і для попередження деспотизму новий уряд обрав консулів, двох за кількістю. Ці особи не були обрані населенням, а були призначені всенародним зібранням. Кожен консул відбував однорічний, непослідовний термін, хоча міг відбувати другий чи третій термін пізніше. Як політичні, так і військові глави держав, консули мали верховну виконавчу владу, командуючи армією, головуючи в Сенаті та пропонуючи законодавство; однак, як гарантія, кожен консул мав можливість накласти вето на рішення іншого. Як символ своєї влади, вони носили традиційну вовняну тогу з фіолетовим обрамленням, сиділи на спеціальному кріслі. В них було щонайменше шість спеціальних помічників. Після закінчення однорічного терміну вони притягувались до відповідальності перед народними зборами за будь-які прийняті рішення або вжиті дії. Багато консулів розширяли свої повноваження, стававши проконсулами, губернаторами однієї з багатьох римських провінцій. Спочатку, посада консула була відкрита лише для патриціїв; плебеї отримали право на неї у 367 р. до н.е. Законодавчо у 342 р. до н.е. було передбачено, що один з двох консулів повинен бути плебеєм. До відомих постатей, які служили консулами, належать Юлій Цезар, Марк Красс, Помпей та Марк Антоній.
Абсолютизм сыгравший важную роль в экономическом, культурном, духовном развитии страны, окончательно превратился к концу XVIII в. в политический оплот феодальной реакции. К этому времени чиновничий и военно-полицейский аппарат стал основой абсолютистского государства. Он все более откровенно использовался для подавления участившихся крестьянских бунтов и растущей политической оппозиции королевской власти со стороны буржуазных кругов.Революционная ситуация, возникшая во Франции в конце 80-х гг. в связи с торгово-промышленным кризисом, неурожайными годами и голодными бунтами, а также финансовое банкротство государства вынуждали королевскую власть пойти на реформистские маневры
Відповідь:
Повнотою у своєму деспотизмі та абсолютизмі
Пояснення:
Цар володів абсолютною владою над народом. Сенат був слабкою ланкою, здатною здійснювати лише незначні адміністративні повноваження. Так що Римом управляв фактично абсолютний монарх. Основна функція Сенату полягала у здійсненні його побажань.
Верховна влада держави була покладена на царя, який мав наступні повноваження:
- Виконавча влада
- Головний суддя
- Головний законодавець
Замість царя і для попередження деспотизму новий уряд обрав консулів, двох за кількістю. Ці особи не були обрані населенням, а були призначені всенародним зібранням. Кожен консул відбував однорічний, непослідовний термін, хоча міг відбувати другий чи третій термін пізніше. Як політичні, так і військові глави держав, консули мали верховну виконавчу владу, командуючи армією, головуючи в Сенаті та пропонуючи законодавство; однак, як гарантія, кожен консул мав можливість накласти вето на рішення іншого. Як символ своєї влади, вони носили традиційну вовняну тогу з фіолетовим обрамленням, сиділи на спеціальному кріслі. В них було щонайменше шість спеціальних помічників. Після закінчення однорічного терміну вони притягувались до відповідальності перед народними зборами за будь-які прийняті рішення або вжиті дії. Багато консулів розширяли свої повноваження, стававши проконсулами, губернаторами однієї з багатьох римських провінцій. Спочатку, посада консула була відкрита лише для патриціїв; плебеї отримали право на неї у 367 р. до н.е. Законодавчо у 342 р. до н.е. було передбачено, що один з двох консулів повинен бути плебеєм. До відомих постатей, які служили консулами, належать Юлій Цезар, Марк Красс, Помпей та Марк Антоній.
Абсолютизм сыгравший важную роль в экономическом, культурном, духовном развитии страны, окончательно превратился к концу XVIII в. в политический оплот феодальной реакции. К этому времени чиновничий и военно-полицейский аппарат стал основой абсолютистского государства. Он все более откровенно использовался для подавления участившихся крестьянских бунтов и растущей политической оппозиции королевской власти со стороны буржуазных кругов.Революционная ситуация, возникшая во Франции в конце 80-х гг. в связи с торгово-промышленным кризисом, неурожайными годами и голодными бунтами, а также финансовое банкротство государства вынуждали королевскую власть пойти на реформистские маневры
Объяснение: