Чи можна вважати виступ гетьмана І. Виговського та більшості старшини проти Москви порушенням українсько-московського договору 1654 р.? Свою думку підтвердіть фактами.

єлизавета i  (.  elizabeth i of england,  нар.7  вересня  1533  -  24  березня  1603)  — королева  ії  та  ірландії  між  1558  та  1603  роками, відома також як  королева-дівиця,  глоріана  та  добра королева бесс. за час її правління, особливо завдяки перемозі над  іспанською армадою, ія перетворилася з другорядної держави на периферії європи у володаря морських просторів. її вважають  національною героїнею  ії.

єлизавета була 5-м й останнім монархом із династії  тюдорів, донькою короля  генріха viii. при народженні єлизавета отримала титул принцеси, але після страти її матері, королеви  анни болейн, була оголошена неправонародженою. можливо саме через це її брат  едуард vi  позбавив сестру спадку. проте його заповіт був анульований третім законом про спадщину, виданим ійським парламентом 1543 року, який зробив єлизавету першою в черзі престолонаслідування в разі смерті  марії i кривавої  без спадкоємця. під час правління марії i, єлизавета провела близько року ув'язненою за звинуваченнями в зраді, політичних інтригах проти марії i, та і  протестантській  церкві.

Вумовах становлення української державності, розгортання державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства і правової держави, логічним і цілком закономірним виглядає інтерес сучасних дослідників до проблем джерелознавства і історіографії київської русi як першої інституційної форми існування української державності, звернення до напрацювань науковців попередніх поколінь. взагалі до наших днів з історії київської русі нагромаджено величезний масив літератури і в ньому непросто зорієнтуватися навіть фахово підготовленому історику. ситуація ускладнюється ще й тим, що маючи в своєму розпорядженні велику кількість опублікованих думок, концепцій, поглядів і суджень, історик творить черговий, власний синтез, не досліджуючи предмет, а вибираючи з літератури ті думки й факти, які більше узгоджуються з його схемою та його баченням минулого. не можна не враховувати і те, що накопичення історичних думок, концепцій відбувалося впродовж різних епох і в умовах різних ідеологій, інколи корпоративних, інколи офіціозних, від яких наука, хоч би як вона цього прагнула, не завжди могла бути вільною. в зв’язку з цим метою нашого дослідження являється спроба перегляду ідеологічних нашарувань в різних істориків різних епох, розкриття найбільш цінних думок і концепцій, які впливали на стан наукової розробки проблеми князівських з’їздів. об’єктом нашої наукової розвідки виступає складна діалектично взаємопов’язана сукупність інформаційних, правових, ідеологічних, економічних та інших чинників, що детермінували процес історичного пізнання, окреслювали мету, можливості та перспективи наукової розробленості питання князівських з’їздів. предметом нашого дослідження являється проблема наукових досліджень князівських з’їздів в дореволюційній, радянській, діаспорній та сучасній історичній науці, висвітлення основних тенденцій та наукових досягнень кожного етапу історичних досліджень та окреслення перспектив для дослідження даної проблеми в майбутньому. розкриваючи предмет дослідження, ми ставимо перед собою наступні завдання: визначити ступінь наукової розробки даної проблеми; розробити основні тенденції історичних досліджень нашої проблеми в хіх – хх ст.; дослідити внесок у розробку даної проблеми дореволюційних, радянських, діаспорних та сучасних істориків; встановити суб’єктивні та об’єктивні чинники, що впливали на розвиток наукових досліджень проблеми князівських з’їздів; висвітлити суб’єктивні міркування істориків хіх – хх ст. щодо князівських з’їздів та їх значення в процесі формування державності україни-руси; окреслити перспективи наукових досліджень проблеми князівських з’їздів в подальшому. хронологічні межі нашого наукового дослідження охоплюють хіх – поч. ххі ст., так як саме на цей час припадає активний розвиток історичних досліджень князівських з’їздів, виникають народницький, консервативний, націонал-державницький, радянський напрями в українській історичній науці, в рамках яких і ведуться дослідження різних проблем давньої і середньовічної, нової та новітньої історії україни.