Рыцарство — братство, привилегированное военно-землевладельческое сословие в Западной Европе в средние века. Посвящение в рыцари расценивалось как королевская награда за государственную службу. Рыцарь - это член аристократии имеющий в своём распоряжении земельный участок (феодал). Рыцари являются низшей ступенью феодальной лестницы.В средние века в Европе братства рыцарей делились на религиозные и светские. К первому классу можно отнести рыцарей, принявших религиозный обет, например, членов ордена тамплиеров и рыцарей Св. Иоанна (госпитальеры), рыцарские ордена, воевавшие против сарацинов (арабов) и других нехристиан. Второй класс возник из рыцарей, бывших на королевской службе или служивших высокой знати. Рыцарство происходит из средневековой Франции и Испании, распространившись впоследствии на всю Европу, достигло наибольшего расцвета в XII-XIII веках.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
Рыцарство — братство, привилегированное военно-землевладельческое сословие в Западной Европе в средние века. Посвящение в рыцари расценивалось как королевская награда за государственную службу. Рыцарь - это член аристократии имеющий в своём распоряжении земельный участок (феодал). Рыцари являются низшей ступенью феодальной лестницы.В средние века в Европе братства рыцарей делились на религиозные и светские. К первому классу можно отнести рыцарей, принявших религиозный обет, например, членов ордена тамплиеров и рыцарей Св. Иоанна (госпитальеры), рыцарские ордена, воевавшие против сарацинов (арабов) и других нехристиан. Второй класс возник из рыцарей, бывших на королевской службе или служивших высокой знати. Рыцарство происходит из средневековой Франции и Испании, распространившись впоследствии на всю Европу, достигло наибольшего расцвета в XII-XIII веках.
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.