Про події на початку 1919 року і про причини поразки УНР вкрай мало написано. У книжці італійського історика Андреа Грациозі «Більшовики і селяни в Україні у 1918-1919 роках» сказано:
«Надзвичайна легкість, з якою більшовикам дісталася перемога, була зумовлена поведінкою повстанських загонів, які залишили Петлюру. Сформована на хвилі спротиву режиму гетьмана Скоропадського, націоналістична армія наприкінці 1918 року налічувала понад 100 тисяч бійців, але майже одразу почався її драматичний розпад. Уже в лютому Петлюра міг розраховувати лише на Січових стрільців та на деякі загони загальною чисельністю не набагато більшою 20-ти тисяч осіб. Між тим, чисельність більшовицької армії Антонова-Овсієнка виросла з 8-9 тисяч у середині грудня 1918 року до 40 тисяч наприкінці січня 1919-го. Завдяки такому швидкому зростанню, її командири поставили цілі, які йшли значно далі за вказані Москвою».
Та й більшовики на початку 1918 року були слабкі, адміністративної влади у них не було. Українське село тільки чуло щось про більшовиків, а що це, власне, таке – мало хто знав. А от якраз каральні експедиції за часів гетьмана Скоропадського, коли можна говорити про масові розправи над селянами, які брали участь в розподілі поміщицьких маєтків – підштовхнули селян у бік до червоних. Тому, пояснення щодо непорозуміння правильне. Адже, хоча селяни українські фактично не знали більшовиків, але у значній мірі підтримували через привабливі гасла.
Про події на початку 1919 року і про причини поразки УНР вкрай мало написано. У книжці італійського історика Андреа Грациозі «Більшовики і селяни в Україні у 1918-1919 роках» сказано:
«Надзвичайна легкість, з якою більшовикам дісталася перемога, була зумовлена поведінкою повстанських загонів, які залишили Петлюру. Сформована на хвилі спротиву режиму гетьмана Скоропадського, націоналістична армія наприкінці 1918 року налічувала понад 100 тисяч бійців, але майже одразу почався її драматичний розпад. Уже в лютому Петлюра міг розраховувати лише на Січових стрільців та на деякі загони загальною чисельністю не набагато більшою 20-ти тисяч осіб. Між тим, чисельність більшовицької армії Антонова-Овсієнка виросла з 8-9 тисяч у середині грудня 1918 року до 40 тисяч наприкінці січня 1919-го. Завдяки такому швидкому зростанню, її командири поставили цілі, які йшли значно далі за вказані Москвою».
Та й більшовики на початку 1918 року були слабкі, адміністративної влади у них не було. Українське село тільки чуло щось про більшовиків, а що це, власне, таке – мало хто знав. А от якраз каральні експедиції за часів гетьмана Скоропадського, коли можна говорити про масові розправи над селянами, які брали участь в розподілі поміщицьких маєтків – підштовхнули селян у бік до червоних. Тому, пояснення щодо непорозуміння правильне. Адже, хоча селяни українські фактично не знали більшовиків, але у значній мірі підтримували через привабливі гасла.