Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.
Со второй половины XIX века капитализм в Казахстане развивается «вглубь» и «вширь». Это не могло не повлиять на хозяйственную жизнь казахского аула и положение социальных групп.
Одним из проявлений влияния экономики России на казахский аул было распространение оседлого образа жизни и земледелия. К главным изменениям относится владение землей, выделенной в частную собственность.
Скотоводство, основанное на традиционной кочевой жизни, сохранилось в районах, примыкающих к Сырдарье. В Центральном Казахстане, Бетпак-дале, мангыстау. Семипалатинской и Акмолинской областях.
Основные признаки проникновения капиталистических отношений в казахский аул:
- изменение состава скота – уменьшение числа лошадей и увеличение числа коров;
- изменение характера земледелия;
- сокращение кочевых путей;
- постепенный переход к полуоседлости и оседлости;
- ускорение социального расслоения казахских шаруа.
Во второй половине XIX века казахи стали превращаться в народ с большей долей земледельческого населения. Этому прежде всего то, что казахи:
А) имели дрение традиции ведения земледелия в степных и пустынных районах;
Б) развивали земледелие в связи с природными условиями;
В) развитие земледелия также связано с переселением из центральных губерний русских и украинских крестьян. Они получили возможность постоянно обеспечивать аул зерном и семенами.
Основным объектом торговли являлся скот. Кроме того в конце XIX века из Казахстана стал вывозиться хлеб, зерно, мука. Крупными центрами торговли хлебом стали Уральск, Оренбург, Семипалатинск.
Во второй половине XIX века в Казахстане распространение получила ярмарочная торговля. Крупные ярмарки действовали в Акмолинской области: Таинчикульская, Константиновская, Петровская, Куандинская, в Семипалатинской области: Чарская,
Каркаринская - в Семиречье, Аулие-Атинская - в Сырдарьинской области: Уральская, Темирская-в Уральской области.
Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.
Со второй половины XIX века капитализм в Казахстане развивается «вглубь» и «вширь». Это не могло не повлиять на хозяйственную жизнь казахского аула и положение социальных групп.
Одним из проявлений влияния экономики России на казахский аул было распространение оседлого образа жизни и земледелия. К главным изменениям относится владение землей, выделенной в частную собственность.
Скотоводство, основанное на традиционной кочевой жизни, сохранилось в районах, примыкающих к Сырдарье. В Центральном Казахстане, Бетпак-дале, мангыстау. Семипалатинской и Акмолинской областях.
Основные признаки проникновения капиталистических отношений в казахский аул:
- изменение состава скота – уменьшение числа лошадей и увеличение числа коров;
- изменение характера земледелия;
- сокращение кочевых путей;
- постепенный переход к полуоседлости и оседлости;
- ускорение социального расслоения казахских шаруа.
Во второй половине XIX века казахи стали превращаться в народ с большей долей земледельческого населения. Этому прежде всего то, что казахи:
А) имели дрение традиции ведения земледелия в степных и пустынных районах;
Б) развивали земледелие в связи с природными условиями;
В) развитие земледелия также связано с переселением из центральных губерний русских и украинских крестьян. Они получили возможность постоянно обеспечивать аул зерном и семенами.
Основным объектом торговли являлся скот. Кроме того в конце XIX века из Казахстана стал вывозиться хлеб, зерно, мука. Крупными центрами торговли хлебом стали Уральск, Оренбург, Семипалатинск.
Во второй половине XIX века в Казахстане распространение получила ярмарочная торговля. Крупные ярмарки действовали в Акмолинской области: Таинчикульская, Константиновская, Петровская, Куандинская, в Семипалатинской области: Чарская,
Каркаринская - в Семиречье, Аулие-Атинская - в Сырдарьинской области: Уральская, Темирская-в Уральской области.