1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
Экономическая политика правительства. В 80-е гг. XIX вв. России начался спад экономического роста. Поэтому с самого начала правления Александр III поставил перед правительством задачу - вывести российскую экономику из кризисного состояния.
Для стимулирования экономического роста решено было привлечь научные силы страны. На ключевые должности в правительстве были назначены выдающие финансисты, экономисты, юристы, историки, правоведы, математики, статисты.
Финансы. В мае 1881 г. на пост министра финансов был назначен выдающийся учёный-экономист, ректор Киевского университета Н.Х. Бунге. Финансы страны находились в расстроенном состоянии. На 1 января 1881 г. государственный долг составлял 6 млрд. руб. Н.Х. Бунге решил оздоровить финансы страны путём реформирования системы сбора налогов. В 1887 г. в России была отменена подушная подать (прямой налог). Вместо неё 1881 - 1886 гг. вводятся косвенные налоги: акцизные сборы на водку, сахар, табак, нефть. Были увеличены поземельный налог, с недвижимости в городах, с золотодобывающей промышленности, раскладочные сборы с торгово-промышленных предприятий, с доходов от денежных капиталов, были введены налоги на наследство и на заграничные паспорта. С 1882 по 1885 гг. на 30% были увеличены таможенные пошлины. Это автоматически уменьшало импорт товаров в Россию, но увеличивало ввоз капиталов. Правительство отказалось от прямого финансирования большинства предприятий, число опекаемых предприятий резко сократилось. Правительство продолжало поддерживать стратегически важные производства - горные и оружейные заводы, паровозостроение. Правительство усиливало государственный контроль над оборотами железных дорог для прекращения крупных спекуляций, выкупало наименее доходные частные железные дороги. По инициативе Н.Х. Бунге начал издаваться "Вестник финансов, промышленности и торговли", где впервые начались публикации государственного бюджета. Н.Х. Бунге выступал против льгот поместному дворянству, был сторонником частного капитала, выступал за сокращение вооружённых сил. Его деятельность на посту министра финансов встречала противодействие К.П. Победоносцева, подвергалась резкой критике на страницах консервативных изданий - "Московских ведомостей" и "Гражданина". Меры Н.Х. Бунге не ликвидировали дефицит государственного бюджета и инфляцию.1 января 1887 г. Н.Х. Бунге был уволен.
Министром финансов стал крупнейший учёный - математик, предприниматель И.А. Вышнеградский. Он энергично принялся ликвидировать дефицит бюджета, но идя на жёсткие меры по отношению к народным массам. Были резко увеличены прямые налоги: государственный поземельный, с городских недвижимых имуществ, торговые и промысловые. Также резко были повышены косвенные налоги на предметы первой необходимости: на спички и осветительные масла, питейный акциз. Усилил протекционистское направление таможенной политики: в 1891 г. был издан новый таможенный тариф, который был больше прежнего уже на 1/3. Был значительно увеличен экспорт хлеба и других продовольственных товаров. Правительство установило ещё более жесткий контроль над деятельностью частных железно - дорожных компаний. Ещё активнее государство скупало частные железные дороги. К 1894 г. государству уже принадлежало 52% всех железных дорог. Благодаря этим мерам, железные дороги страны стали представлять собой единый организм. И.А. Вышнеградскому удалось увеличить доходную часть бюджета с 958 млн. до 1167 млн. руб. Дефицит бюджета был ликвидирован, доходы даже несколько превысили расходы. И.А. Вышнеградский создал золотой запас свыше 500 млн. руб., начал подготовку винной и табачной монополий. На посту министра финансов своё личное состояние удвоил и довёл до 25 млн. руб. В 1892 г. министром финансов был назначен С.Ю. Витте.
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
Экономическая политика правительства. В 80-е гг. XIX вв. России начался спад экономического роста. Поэтому с самого начала правления Александр III поставил перед правительством задачу - вывести российскую экономику из кризисного состояния.
Для стимулирования экономического роста решено было привлечь научные силы страны. На ключевые должности в правительстве были назначены выдающие финансисты, экономисты, юристы, историки, правоведы, математики, статисты.
Финансы. В мае 1881 г. на пост министра финансов был назначен выдающийся учёный-экономист, ректор Киевского университета Н.Х. Бунге. Финансы страны находились в расстроенном состоянии. На 1 января 1881 г. государственный долг составлял 6 млрд. руб. Н.Х. Бунге решил оздоровить финансы страны путём реформирования системы сбора налогов. В 1887 г. в России была отменена подушная подать (прямой налог). Вместо неё 1881 - 1886 гг. вводятся косвенные налоги: акцизные сборы на водку, сахар, табак, нефть. Были увеличены поземельный налог, с недвижимости в городах, с золотодобывающей промышленности, раскладочные сборы с торгово-промышленных предприятий, с доходов от денежных капиталов, были введены налоги на наследство и на заграничные паспорта. С 1882 по 1885 гг. на 30% были увеличены таможенные пошлины. Это автоматически уменьшало импорт товаров в Россию, но увеличивало ввоз капиталов. Правительство отказалось от прямого финансирования большинства предприятий, число опекаемых предприятий резко сократилось. Правительство продолжало поддерживать стратегически важные производства - горные и оружейные заводы, паровозостроение. Правительство усиливало государственный контроль над оборотами железных дорог для прекращения крупных спекуляций, выкупало наименее доходные частные железные дороги. По инициативе Н.Х. Бунге начал издаваться "Вестник финансов, промышленности и торговли", где впервые начались публикации государственного бюджета. Н.Х. Бунге выступал против льгот поместному дворянству, был сторонником частного капитала, выступал за сокращение вооружённых сил. Его деятельность на посту министра финансов встречала противодействие К.П. Победоносцева, подвергалась резкой критике на страницах консервативных изданий - "Московских ведомостей" и "Гражданина". Меры Н.Х. Бунге не ликвидировали дефицит государственного бюджета и инфляцию.1 января 1887 г. Н.Х. Бунге был уволен.
Министром финансов стал крупнейший учёный - математик, предприниматель И.А. Вышнеградский. Он энергично принялся ликвидировать дефицит бюджета, но идя на жёсткие меры по отношению к народным массам. Были резко увеличены прямые налоги: государственный поземельный, с городских недвижимых имуществ, торговые и промысловые. Также резко были повышены косвенные налоги на предметы первой необходимости: на спички и осветительные масла, питейный акциз. Усилил протекционистское направление таможенной политики: в 1891 г. был издан новый таможенный тариф, который был больше прежнего уже на 1/3. Был значительно увеличен экспорт хлеба и других продовольственных товаров. Правительство установило ещё более жесткий контроль над деятельностью частных железно - дорожных компаний. Ещё активнее государство скупало частные железные дороги. К 1894 г. государству уже принадлежало 52% всех железных дорог. Благодаря этим мерам, железные дороги страны стали представлять собой единый организм. И.А. Вышнеградскому удалось увеличить доходную часть бюджета с 958 млн. до 1167 млн. руб. Дефицит бюджета был ликвидирован, доходы даже несколько превысили расходы. И.А. Вышнеградский создал золотой запас свыше 500 млн. руб., начал подготовку винной и табачной монополий. На посту министра финансов своё личное состояние удвоил и довёл до 25 млн. руб. В 1892 г. министром финансов был назначен С.Ю. Витте.