. До нас дошел текст ученого, в котором некоторые слова оказались неразборчивыми. Прочитайте текст и впишите в бланк ответов недостающие термины: В 334 г. до н.э. войско под предводительством А) вторглось в Малую Азию. Македоняне разбили персов, завоевали город Тир, после этого без боя взяли Египет. Из Египта полководец с войсками двинулся в Б). Персидский царь В) собрал множество воинов. У него были боевые Г) и колесницы. Войска противников встретились на широкой равнине около местечка Д) на берегу Тигра. Македоняне оказались намного сильнее и опытнее персидского войска. Персидский царь был разбит».

Відповідь:

Алекса́ндр ІІІ Аргеад, більше відомий як Алекса́ндр Великий та Алекса́ндр Македонський  — дев'ятнцятий цар Македонії. Геніальний полководець, видатний адміністратор і політик. Засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет. Його походи позитивно вплинули на розвиток античної науки (особливо географії) і культури (еллінізм). Після його смерті створену імперію поділили між собою його воєначальники — діадохи. Син царя Філіпа ІІ Македонського та Олімпіади, царівни Епіру. Був вихованцем Арістотеля. З 336 до н. е. (з 20-річного віку) правитель Македонії. Забезпечив міцність свого правління перемогами над фракійцями та іллірійцями. Перемоги над перським царем Дарієм III біля Граника, Іссі  відкрили йому шлях до Єгипту, де він коронувався короною фараонів і заснував місто Александрію. Після вирішальної перемоги над Дарієм при Гавгамелах (331 до н. е.) повністю підкорив імперію Ахеменідів — Вавилон, Парса і Сузи здалися йому без опору. Далі Александр повів своє військо до Центральної Азії а потім повернув до Індії, але виснажені військові частини відмовилися переходити річку Інд, і він мусив повертати через пустелі до Вавилона, який зробив столицею найбільшої в стародавньому світі імперії. Невдовзі помер від незрозумілої хвороби, яка перебігала з гарячкою, після чого його імперія розпалася, але завдяки його військовим досягненням були відкриті двері на схід для грецької торгівлі, мови і культури. Прізвисько — Великий

Пояснення:

              подоб­ный под­ход к зада­чам порт­ре­та, преж­де все­го порт­ре­та импе­ра­тор­ско­го, с боль­шой силой про­яв­ля­ет­ся в дати­ру­ю­щей­ся око­ло 325 года колос­саль­ной голо­ве импе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на, нахо­дя­щей­ся во двор­це Кон­сер­ва­то­ров в Риме. Голо­ва эта, высота кото­рой дости­га­ет двух с поло­ви­ной мет­ров, при­над­ле­жа­ла гигант­ской акро­лит­ной ста­туе, изо­бра­жав­шей импе­ра­то­ра сидя­щим. Сох­ра­ни­лись и дру­гие части, сде­лан­ные из мра­мо­ра, — руки, ступ­ни ног. Голо­ва Кон­стан­ти­на явля­ет­ся наи­бо­лее ярким образ­цом того ико­но­об­раз­но-реп­ре­зен­та­тив­но­го офи­ци­аль­но­го порт­ре­та, кото­рый окон­ча­тель­но скла­ды­ва­ет­ся в эту эпо­ху. О порт­рет­ном сход­стве здесь нет уже и речи. Это лицо явля­ет­ся отвле­чен­ным обра­зом импе­ра­то­ра — зем­но­го боже­ства. Трак­тов­ка обра­за вла­сти­те­ля в древ­не­во­сточ­ном искус­стве, несо­мнен­но, ока­за­ла боль­шое вли­я­ние на сло­же­ние это­го типа изо­бра­же­ния. Стро­гая сим­мет­рия, моде­ли­ров­ка боль­ши­ми нерас­чле­нен­ны­ми плос­ко­стя­ми, чет­ко очер­чен­ные губы кра­си­во­го рисун­ка, тра­ди­ци­он­ная при­чес­ка в виде ров­но­го вали­ка полу­круг­лых локо­нов над лбом и пра­виль­ные дуги бро­вей харак­тер­ны для подоб­ных изо­бра­же­ний. Огром­ные гла­за с боль­ши­ми, обо­зна­чен­ны­ми широ­ки­ми дуго­об­раз­ны­ми вре­за­ми зрач­ка­ми при­да­ют это­му лицу выра­же­ние замкну­то­го, недо­ступ­но­го для про­стых смерт­ных вели­чия. Голо­ва импе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на пред­став­ля­ет опре­де­лен­ное направ­ле­ние в раз­ви­тии порт­ре­та это­го вре­ме­ни, кото­рое мож­но назвать офи­ци­аль­ным. Очень близ­ка ей колос­саль­ная брон­зо­вая голо­ва, хра­ня­ща­я­ся во двор­це Кон­сер­ва­то­ров, так­же изо­бра­жаю­щая импе­ра­то­ра Кон­стан­ти­на. Появ­ле­ние подоб­ных про­из­веде­ний отве­ча­ет новым усло­ви­ям суще­ст­во­ва­ния Рим­ской импе­рии, ново­му харак­те­ру импе­ра­тор­ской вла­сти. Эти порт­ре­ты поры­ва­ют с тра­ди­ци­я­ми реа­лиз­ма, лежа­щи­ми в осно­ве все­го пред­ше­ст­ву­ю­ще­го раз­ви­тия рим­ской порт­рет­ной скульп­ту­ры.              

Объяснение: