До ть, будь-ласка Проведіть дослідження й дайте відповідь на запитання: «Яким чином київський будинок, зображений на фотографії, увійшов в історію України?».
Предпосылки возникновения абсолютной монархии в России сложились еще во второй половине 16 в., при Иване 4. К концу 17 в. начинает складываться абсолютная монархия как тип государственной власти. Монархию можно считать абсолютной, если она обладает следующими признаками: сосредоточение всей власти в руках одного монарха, наличие сильного бюрократического аппарата,наличие постоянной армии, произошла ликвидация сословно-представительных учреждений.
Характерными чертами политики периода абсолютной монархии были:расширение территории, закрепощение крестьян, усиление роли государства, регламентация прав и обязанностей всех сословий.
Экономической основой российского абсолютизма было мануфактурное производство, барщинное хозяйство и складывающийся всероссийский рынок.
С середины 17в. при царе Алексее Михайловиче стали формироваться некоторые элементы абсолютизма. Так, реже стали созываться Земские Соборы, упала роль Боярской Думы и выросла роль приказной бюрократии, началось изживание основных принципов феодальной службы (местничества), увеличилась солдатских и рейтерских полков иноземного строя, что приближало войска к регулярной армии. Кроме того, выросла роль светской культуры, Россия постепенно вливалась в систему Европейских государств (мир с Речью Посполитой, присоединение к антитурецкой коалиции).Юридическое оформление абсолютизма форсированными темпами началось при Петре 1. Это выразилось в том, что Россия в 1721 г. была объявлена империей, а Петр – императором.Началось строительство новых органов власти и управления: создан Сенат (1721), учреждена должность Генерал-прокурора (1722), приказы были заменены коллегиями, проведена реформа местного самоуправления, упразднено Патриаршество (1700), вместо него создан Синод (1718).
Оформление абсолютизма происходило в жестких формах – выросли повинности крестьян и посадских людей, были введены многочисленные чрезвычайные налоги и сборы, население сгоняли на строительство дорог, каналов, крепостей, что вызывало многочисленные случаи гибели людей.
Оформившись при Петре 1, абсолютная монархия продолжала укрепляться при Анне Иоановне, Елизавете, Екатерине II.
Місцем скликання спочатку обрали м. Анкіру в Галатії, але потім була обрана м. Нікея — місто, що розташовувався недалеко від імператорської резиденції. У місті знаходився імператорський палац, який надали для засідань і розміщення його учасників. Єпископи повинні були з'їхатися до Нікеї на 20 травня 325 року. Але офіційно імператор відкрив засідання собору лише 14 червня, а вже 25 серпня 325 року собор був закритий.
У той час на Сході було близько 1000 єпископських кафедр і близько 800 — на Заході. Таким чином, на соборі була присутня приблизно 6-а частина вселенського єпископату.
На соборі був присутній імператор як слухач. За свідченням Євсевія Кесарійського імператор діяв як «примиритель». Дослідники назвали «головою» собору Осію Кордубського, який у списках учасників собору значився на 1-му місці; висловлювалися також припущення про головування Євстафія Антіохійського і Євсевія Кесарійського.
Євсевій вказував, що імператор Костянтин був розчарований церковною боротьбою на Сході між Олександром Олександрійським й Арієм, і в посланні до них запропонував своє посередництво. У ньому він пропонував залишити цю суперечку. Подавачем цього листа імператор обрав єпископа Осію Кордувійського, який, прибувши до м. Олександрії, зрозумів, що питання насправді вимагає серйозного підходу до його вирішення. Оскільки на той час вимагало рішення також і питання про обчислення пасхалій, було прийнято рішення про проведення Вселенського собору
Предпосылки возникновения абсолютной монархии в России сложились еще во второй половине 16 в., при Иване 4. К концу 17 в. начинает складываться абсолютная монархия как тип государственной власти. Монархию можно считать абсолютной, если она обладает следующими признаками: сосредоточение всей власти в руках одного монарха, наличие сильного бюрократического аппарата,наличие постоянной армии, произошла ликвидация сословно-представительных учреждений.
Характерными чертами политики периода абсолютной монархии были:расширение территории, закрепощение крестьян, усиление роли государства, регламентация прав и обязанностей всех сословий.
Экономической основой российского абсолютизма было мануфактурное производство, барщинное хозяйство и складывающийся всероссийский рынок.
С середины 17в. при царе Алексее Михайловиче стали формироваться некоторые элементы абсолютизма. Так, реже стали созываться Земские Соборы, упала роль Боярской Думы и выросла роль приказной бюрократии, началось изживание основных принципов феодальной службы (местничества), увеличилась солдатских и рейтерских полков иноземного строя, что приближало войска к регулярной армии. Кроме того, выросла роль светской культуры, Россия постепенно вливалась в систему Европейских государств (мир с Речью Посполитой, присоединение к антитурецкой коалиции).Юридическое оформление абсолютизма форсированными темпами началось при Петре 1. Это выразилось в том, что Россия в 1721 г. была объявлена империей, а Петр – императором.Началось строительство новых органов власти и управления: создан Сенат (1721), учреждена должность Генерал-прокурора (1722), приказы были заменены коллегиями, проведена реформа местного самоуправления, упразднено Патриаршество (1700), вместо него создан Синод (1718).
Оформление абсолютизма происходило в жестких формах – выросли повинности крестьян и посадских людей, были введены многочисленные чрезвычайные налоги и сборы, население сгоняли на строительство дорог, каналов, крепостей, что вызывало многочисленные случаи гибели людей.
Оформившись при Петре 1, абсолютная монархия продолжала укрепляться при Анне Иоановне, Елизавете, Екатерине II.
Місцем скликання спочатку обрали м. Анкіру в Галатії, але потім була обрана м. Нікея — місто, що розташовувався недалеко від імператорської резиденції. У місті знаходився імператорський палац, який надали для засідань і розміщення його учасників. Єпископи повинні були з'їхатися до Нікеї на 20 травня 325 року. Але офіційно імператор відкрив засідання собору лише 14 червня, а вже 25 серпня 325 року собор був закритий.
У той час на Сході було близько 1000 єпископських кафедр і близько 800 — на Заході. Таким чином, на соборі була присутня приблизно 6-а частина вселенського єпископату.
На соборі був присутній імператор як слухач. За свідченням Євсевія Кесарійського імператор діяв як «примиритель». Дослідники назвали «головою» собору Осію Кордубського, який у списках учасників собору значився на 1-му місці; висловлювалися також припущення про головування Євстафія Антіохійського і Євсевія Кесарійського.
Євсевій вказував, що імператор Костянтин був розчарований церковною боротьбою на Сході між Олександром Олександрійським й Арієм, і в посланні до них запропонував своє посередництво. У ньому він пропонував залишити цю суперечку. Подавачем цього листа імператор обрав єпископа Осію Кордувійського, який, прибувши до м. Олександрії, зрозумів, що питання насправді вимагає серйозного підходу до його вирішення. Оскільки на той час вимагало рішення також і питання про обчислення пасхалій, було прийнято рішення про проведення Вселенського собору