Поведінка афінян обурила тирана і розлютила народ. Коли протистояння між ними дійшло до краю, вигнанці, які зібралися в Дельфах, озброїли військо, покликали на до спартанців і разом з ними рушили на Афіни. Гіппій з прибічниками сховався в Акрополі. Він зробив спробу таємно відправити дочок за межі міста, але обложники їх спіймали. Щоб врятувати своє і їхнє життя, нещасний батько здався на ласку переможців і пішов у добровільне вигнання. Однак не треба забувати, що в його жилах текла кров Пісистрата, людини, здатної йти на жертви заради сім'ї й не схильної примирятися з долею.
Той, хто керував нападниками й на чолі їх увійшов до міста, звався Клісфен. Він був представником вищих кіл, але не користувався прихильністю інших аристократів, його товаришів по зброї, бо, як і Пісистрат, плекав прогресивні ідеї. Тому аристократи відхилили його кандидатуру на наступних виборах і віддали голоси Ісагору, латифундисту-консерваторові, який прагнув позбавити афінян усіх демократичних здобутків. За чотири роки народний рух скинув його, незважаючи на підтримку спартанців, котрі знову з'являлися в Афінах і наводили тут свій порядок.
Клісфен, який стояв на чолі повстання, одержав верховні повноваження і використав їх по-диктаторськи, але в ім'я демократії. Він довів до кінця правову реформу Пісистрата, подвоїв кількість громадян з правом голосу, ліквідував поділ суспільства на роди й проголосив самозахист демократичних основ, що звався «остракізм». Кожен член апелли, яку складали шість тисяч осіб, тобто практично всі голови родин міста, міг написати на дошці ім'я громадянина, який, на його думку, небезпечний для держави. Якщо цей анонімний донос підтримували три тисячі інших членів, звинуваченого без суду і слідства відправляли у вигнання на десять років.
Той, хто керував нападниками й на чолі їх увійшов до міста, звався Клісфен. Він був представником вищих кіл, але не користувався прихильністю інших аристократів, його товаришів по зброї, бо, як і Пісистрат, плекав прогресивні ідеї. Тому аристократи відхилили його кандидатуру на наступних виборах і віддали голоси Ісагору, латифундисту-консерваторові, який прагнув позбавити афінян усіх демократичних здобутків. За чотири роки народний рух скинув його, незважаючи на підтримку спартанців, котрі знову з'являлися в Афінах і наводили тут свій порядок.
Клісфен, який стояв на чолі повстання, одержав верховні повноваження і використав їх по-диктаторськи, але в ім'я демократії. Він довів до кінця правову реформу Пісистрата, подвоїв кількість громадян з правом голосу, ліквідував поділ суспільства на роди й проголосив самозахист демократичних основ, що звався «остракізм». Кожен член апелли, яку складали шість тисяч осіб, тобто практично всі голови родин міста, міг написати на дошці ім'я громадянина, який, на його думку, небезпечний для держави. Якщо цей анонімний донос підтримували три тисячі інших членів, звинуваченого без суду і слідства відправляли у вигнання на десять років.