Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
На момент окончания царствования Екатерины II Россия находилась в союзе с Австрией, Англией и Пруссией, направленном против Франции. Екатерина даже приказала А.В. Суворову начать формирование 60-тысячного корпуса для борьбы с французской революцией и восстановления там монархии. Павел I отказался от этого плана, заявив союзникам о невозможности войны с Францией, поскольку русская армия, находясь в «непрерывной» войне с 1756 г., нуждается в отдыхе. Но держаться политики невмешательства ему не удалось, и почти все царствование Павла Россия или вела войну с Францией, или находилась в состоянии войны с Англией и Австрией, достаточно часто меняя свои политические интересы. Внешнеполитическая деятельность Павла I отличалась такой же непоследовательностью, как и внутренняя. Ряд действий французского правительства заставил Павла обратить внимание на европейские дела. Его беспокойство вызывали приготовления Наполеона к египетскому походу, арест русского консула на Ионических островах, покровительство Франции польским эмигрантам, слухи о намерении французов напасть на северный берег Черного моря. Однако непосредственным поводом к началу войны с Францией явились события связанные с Мальтийским орденом. В 1797 г. император Павел I взял Мальту под свое покровительство. Этот факт проигнорировал Наполеон, и, отправляясь в Египетский поход, захватил остров. Магистр мальтийского ордена бежал. Оскорбленный Павел принял на себя звание гроссмейстера ордена. Это обстоятельство подстегнуло его к участию в новой (второй) антифранцузской коалиции, которая была образована в 1798 г. В нее, кроме России вошли Австрия, Османская империя, Англия и Неаполитанское королевство. Военные действия развернулись как на суше, так и на море. Объединенный русско-османский флот под командованием Ф.Ф. Ушакова, пройдя через черноморские проливы, вошел в Адриатическое море и летом 1798 г. овладел Ионическими островами и крепостью Корфу. (В конце марта 1800 г. в г. Константинополе была подписана конвенция об образовании там Республики Семи Соединенных Островов под вассалитетом Османской империи
Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
На момент окончания царствования Екатерины II Россия находилась в союзе с Австрией, Англией и Пруссией, направленном против Франции. Екатерина даже приказала А.В. Суворову начать формирование 60-тысячного корпуса для борьбы с французской революцией и восстановления там монархии. Павел I отказался от этого плана, заявив союзникам о невозможности войны с Францией, поскольку русская армия, находясь в «непрерывной» войне с 1756 г., нуждается в отдыхе. Но держаться политики невмешательства ему не удалось, и почти все царствование Павла Россия или вела войну с Францией, или находилась в состоянии войны с Англией и Австрией, достаточно часто меняя свои политические интересы. Внешнеполитическая деятельность Павла I отличалась такой же непоследовательностью, как и внутренняя. Ряд действий французского правительства заставил Павла обратить внимание на европейские дела. Его беспокойство вызывали приготовления Наполеона к египетскому походу, арест русского консула на Ионических островах, покровительство Франции польским эмигрантам, слухи о намерении французов напасть на северный берег Черного моря. Однако непосредственным поводом к началу войны с Францией явились события связанные с Мальтийским орденом. В 1797 г. император Павел I взял Мальту под свое покровительство. Этот факт проигнорировал Наполеон, и, отправляясь в Египетский поход, захватил остров. Магистр мальтийского ордена бежал. Оскорбленный Павел принял на себя звание гроссмейстера ордена. Это обстоятельство подстегнуло его к участию в новой (второй) антифранцузской коалиции, которая была образована в 1798 г. В нее, кроме России вошли Австрия, Османская империя, Англия и Неаполитанское королевство. Военные действия развернулись как на суше, так и на море. Объединенный русско-османский флот под командованием Ф.Ф. Ушакова, пройдя через черноморские проливы, вошел в Адриатическое море и летом 1798 г. овладел Ионическими островами и крепостью Корфу. (В конце марта 1800 г. в г. Константинополе была подписана конвенция об образовании там Республики Семи Соединенных Островов под вассалитетом Османской империи