Главной внешнеполитической проблемой в данный период являлось заключение мира с Парижем. Затем с 1870-1871 года была франко-русская война, закончилась она благоприятно. Так же в этот период была допущена (по-моему мнению) продана Аляска в 1868 году за 7 МЛН.долларов. Был заключен Айгунский договор с Китаем (1858 год) Россия получила Уссурийский край и левый берег Амура. В 1860 году в бухте Золотой Рог был основан город Владивосток. А так же по Симодскому договору с Японией (1855) Россия получила Курильские острова, уже к 1875 году был произведён обмен Курильских островов взамен на остров Сахалин. В 1864 году было проникновение в Среднюю Азию, взят Ташкент. Весной 1875 года было восстание против Турции в Боснии и Герцеговине.
По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.
По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.