Дом.задание 2 (Тема 2). Прочитайте следующее описание. "Их было 25 особей: мужчин, женщин, детей. Шли они долго за сильным вожаком, по дороге собирали дикие ягоды и коренья. Господствовал промискуитет. Выполнить до 12 октября ответьте на вопросы.
1. Как называлось это первобытное сообщество людей?
2. В какой период они жили?
Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
ответ:Как складывалась современная этническая карта мира
С ростом численности населения, развитием его производительных сил, усложнением общественной организации и прогрессом культуры все более массовыми делаются переселения (миграции), нарастают темпы смешения и хозяйственно-культурного взаимодействия между отдельными народами и целыми их группами, часто живущими далеко друг от друга.
Большое значение для этнической истории Европы, Азии и Северной Америки имело так называемое великое переселение народов, происходившее в IV — IX столетиях. Именно в это время произошло расселение славян по Восточной Европе и освоение ими почти всего Балканского полуострова, распространение германцев по Центральной и Северной Европе и проникновение их на Британские острова, где раньше жили кельты, формирование романских народов в результате смешения латинизириованного населения различных провинций бывшей Римской империи с “варварскими племенами”, вторгшимися в ее пределы.
В конце IV в. в Европу переселились гунны и основали в бассейне Дуная крупное государство с этнически смешанным населением. Следом за гуннами в Восточную Европу пришли другие тюркские племена — хазары, авары, болгары, печенеги, половцы и т. д. Одна из групп болгар поднялась по Волге и сыграла важную роль в этногенезе чуваш и татар, а другая, перейдя в 679 г. Дунай, растворилась к югу от него среди славян, передав свое наименование болгарскому народу. В VIII- IX вв. с Южного Урала на Средний Дунай переселились венгры (мадьяры), по языку родственные уграм западной Сибири — хантам и манси. Массовые передвижения тюркских народов имели место в Южной Сибири, Центральной и Средней Азии, где во второй половине I тыс. сложился ряд сменявших друг друга племенных объединений и государств, которые включали весьма разнородные этнические общности. С VI — начала VII вв. начались арабские завоевания, сопровождавшиеся расселением арабов по странам Передней Азии и Северной Африки и ассимиляцией ими местного населения.
Объяснение: