Древнерусский летописный свод XII века знакомит нас с очень интересным событием, которое произошло в 862 году. Именно в этом году варяг был приглашен славянскими племенами княжить в Новгород.
Процесс образования Древнерусского государства завершился объединением двух политических центров восточных славян - Новгорода и .
В 882 г. эти два города объединил князь .
Одним из факторов, оказавших влияние на процесс формирования государственности у славян, была активная торговля. Через земли восточных славян проходил крупный торговый путь, который назывался .
Этот путь начинался в землях скандинавов, а заканчивался в столице Византийской империи, которую славяне именовали .
київська русь за правління ярослава мудрого (1019—1054 pp.)
внутрішня політика. «володимир землю зорав, ярослав засіяв», — цим образним висловом літописець підкреслив наступність державних заходів ярослава мудрого щодо політики його батька — князя володимира святого. стосувалися вони передусім справи поширення християнства, проте цілком справедливими є й до інших напрямків політичної діяльності. ярослав мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності руської держави. він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць болеславом хоробрим. ходив також на північ, на узбережжя ійського моря, де в чудській землі заклав місто юр'їв. ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. він, як свідчить літописець, «почав ставити городи по росі» й остаточно здолав печенігів. звістка про останню, переможну для ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами києва, вміщена під 1034 p., омитрополита з русинів — іларіона. під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря русі — печерського, заснованого св. антонієм печерським. уже від кінця xi ст. печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром київської держави. тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. феодосій, никон, нестор, художник аліпій, лікар агапіт. саме з ченців києво-печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі київської держави. за ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. георгія та св. ірини, про які «повість минулих літ» згадала під 1037 р.
налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. до заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь володимир. та слава справжнього реформатора законодавства належить саме ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. той документ дослідники називають «правдою ярослава», або «найдавнішою правдою». він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів «руській правді».
збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою «руська правда», складався впродовж кількох поколінь. найдавніша частина, т. зв. «найдавніша правда», створена за часів ярослава мудрого. окрему частину становлять статті, укладені ярославовими синами — т. зв. «статут ярославичів». до «руської правди» увійшли статті й пізніших часів. це й не дивно, адже збірник був чинним на землях україни, білорусі, литви, росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства.
у статтях ярослава йшлося про покарання за вбивство, побиття до крові чи синців, за вчинене каліцтво, виривання бороди й вусів, їзду на чужому коні, псування майна, переховування чужого холопа тощо. покарання передбачало здебільшого грошові виплати, хоч іще зберігалося право родичів на кровну помсту. гроші сплачувалися або на користь князя — їх називали «вірами », або на користь потерпілого чи його родичів — т. зв. головщини. тілесні покарання мали застосовуватися лише для холопів за побиття вільної людини. з-поміж мір покарання не було й смертної кари.
культурно-освітня діяльність ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. вони сприяли нечуваному культурному піднесенню руської держави, посилили міжнародний авторитет київської русі. своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його мудрим.
не менш вдалою була й зовнішня політика ярослава мудрого. князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. і хоч окремі збройні сутички довелося вести й ярославу, проте з жодною європейською країною київська русь часів його князювання не мала тривалого протистояння.
перевага надавалася не силі зброї, а силі розуму. у зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. недарма ярослава мудрого часом називають тестем європи.
традицію тісних відносин підтримувала київська русь часів ярослава мудрого з візантією. щоправда, добросусідські контакти потребували неабиякої мудрості та політичної витримки, бо відносини між державами не бувають завжди рівними. так, певним напруженням відзначалися відносини візантії та русі після утвердження на імператорському престолі константина ix мономаха 1042 p.