Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
Цезарь щедро раздавал деньги — в Республиканском Риме существовал институт клиентов и патронов. Это почти как сейчас с депутатами — ты приходишь к своему депутату, и говоришь — мне плохо, я страдаю, я хочу новую большую квартиру. Депутат покупает тебе квартиру, а ты за это, за него голосуешь. В результате Цезарь сильно вляпался в долги к Крассу. Это тот, который подавлял восстание Спартака. Красс был богат как 10 Коломойских, и видимо через кредиты полностью контролировал Цезаря.
По возвращению не только Цезарь расплатился со всеми долгами, но даже его солдаты стали жить, как отмечали зеленые от зависти бывшие богачи, "неподобающе роскошно". Они потом как-то скинулись и снарядили легион для Цезаря, во время гражданской войны с Помпеем.
В основном эти богатства были приобретены видимо не только банальным грабежом, а массовым захватом в плен, и последующее обращение в рабство буквально поголовно всего населения.
Помимо прочего, это гарантировало ему верность войск.
Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
Цезарь щедро раздавал деньги — в Республиканском Риме существовал институт клиентов и патронов. Это почти как сейчас с депутатами — ты приходишь к своему депутату, и говоришь — мне плохо, я страдаю, я хочу новую большую квартиру. Депутат покупает тебе квартиру, а ты за это, за него голосуешь. В результате Цезарь сильно вляпался в долги к Крассу. Это тот, который подавлял восстание Спартака. Красс был богат как 10 Коломойских, и видимо через кредиты полностью контролировал Цезаря.
По возвращению не только Цезарь расплатился со всеми долгами, но даже его солдаты стали жить, как отмечали зеленые от зависти бывшие богачи, "неподобающе роскошно". Они потом как-то скинулись и снарядили легион для Цезаря, во время гражданской войны с Помпеем.
В основном эти богатства были приобретены видимо не только банальным грабежом, а массовым захватом в плен, и последующее обращение в рабство буквально поголовно всего населения.
Помимо прочего, это гарантировало ему верность войск.
Объяснение: