Есим хану несмотря на внутренние и внешние угрозы удалось сохранить целостность казахского государства. Этому имеются следующие доказательства:
1-ый аргумент... ... ... ... ... ...
2-ой аргумент... ... ... ... ... ...
3-й аргумент ... ... ... ... ... ...

Існує думка, що невдалість Кримських походів перебільшена після того, як Петро I втратив половину всієї армії в другому поході, хоча отримав лише вихід до внутрішнього Азовського моря. Як відзначав Н. І. Павленко, кримські походи були марні, оскільки основні їхні цілі - виконання зобов'язань перед Лігою і сковування сил супротивника - були досягнуті, що мало важливе дипломатичне значення у відносинах Росії з антиосманської коаліцією.
На думку В. А. Артамонова, колишнє тлумачення походів як провалу кн. В. В. Голіцина невірно, оскільки в Москві спочатку усвідомлювали практичну неможливість завоювання Криму і свідомо обмежувалися демонстративним виходом в степ великої маси військ, після чого в 1689-1694 рр. перейшли до свого звичного методу боротьби з ханством - прикордонної війні на виснаження.

Карл V Габсбург (лат. Carolus V, нидерл. Karel V, нем. Karl V., фр. Charles V; 24 февраля 1500[1][2][3], Гент[2] — 21 сентября 1558[1][2][3], Юсте, Эстремадура[2]) — король Испании (Кастилии и Арагона) под именем Карлос I (исп. Carlos I) с 23 января 1516 года, король Германии (римский король) с 28 июня 1519 (коронован в Ахене 23 октября 1520 года) по 1556 год, император Священной Римской империи с 1519 года (коронован 24 февраля 1530 года в Болонье папой римским Климентом VII). Крупнейший государственный деятель Европы первой половины XVI века, внёсший наибольший вклад в историю среди правителей того времени[5][6]. Карл V — последний император, официально коронованный римским папой, он же — последний император, отпраздновавший в Риме триумф.