Если человек купит из руки сына человека (полноправного жителя вавилонского царства) или из руки раба человека без свидетелей и договора или возьмёт на хранение серебро либо золото либо раба либо рабыни либо вола либо овцу либо осла либо что бы то ни было то этот человек вор его должны убить
ответь на вопрос
1. Основні риси господарського побуту
2. Народний календар
3. Поселення, житло
4. Одяг
5. Сімейні звичаї та обряди
Объяснение:
Більшість українського населення в період другої половини XIII — початку XVII ст. займалася землеробством. Частина орної землі засівалася житом і пшеницею, причому на останню припадало значно менше посівної площі. З інших злаків були поширеними ячмінь, овес, горох, гречка, просо; з технічних культур — коноплі, льон; з городньобаштанних — ріпа, цибуля, часник, капуста, гарбузи, буряки, кавуни, дині, морква, огірки, редька, боби, мак, сочевиця; з садових — яблука, груші, вишні, сливи, черешні, а також виноград, особливо на Закарпатті. З XVI ст. на Україні став поширюватися тютюн.
2. Народний календар
В основу народного календаря була покладена трудова діяльність, людей. Весь господарський рік, пори якого (весна, літо, осінь, зима) не визначалися точними межами, розпадався на окремі сезони. Причому кожна галузь господарства мала свої сезони, так, хліборобський період поділявся на оранку, посів яровини, сходи, дозрівання хліба, жнива, возовиця, молотьба. Свята, звичаї, обряди господарського річного циклу у народній суспільно-трудовій практиці відображали фактичне переважання раціональних, стихійно-матеріалістичних елементів над релігійно-фантастичними та забобонами.
3. Поселення, житло
До кінця XV ст. основною складовою частиною поселення в центральних районах України було займище — дворище з кількох осель, які найчастіше належали близьким родичам. Група таких дворищ становила громаду (селище — село). Якщо частина дворищ відокремлювалась від села, таке нове поселення називалося «висілком», «присілком», іноді «кутком», «землями».
4. Одяг
Одяг феодальної верхівки, на відміну від селянського і бідного міщанського, виготовлявся з дорогого хутра, парчі, оксамиту й атласу, шовку, гаптованої китайки, тонкого сукна та ін., прикрашався золотими й срібними бляхами, перлами та іншим коштовним камінням. Поширеними в цих верствах були соболині шуби, жупани, кунтуші з позументом і вигаптованими різнобарвними візерунками, виткані з м'якої золотистої тканини пояси, чоботи із шкіри зеленого, жовтого й червоного кольору. За словами літописця, князь Данило Галицький, наприклад, одягався в кожух з грецького оловира, обшитий золотим мереживом, носив чоботи з зеленого сап'янцю, вишиті золотом.
5. Сімейні звичаї та обряди
Звичаї і обряди регулюють поведінку людей у сімейному й громадському житті; багато з них своїм корінням сягає доби первіснообщинного ладу. Значний вплив на сімейні й громадські звичаї та обряди справили фантастичні уявлення про природу і людське суспільство — марновір'я і забобони. Звичаї та обряди українського народу доби розвинутого феодалізму простежуються особливо чітко на таких побутових явищах, як шлюб, родини, похорон, розваги.
Население Саратова в начале XIX века быстро росло. Если в 1810 году в Саратове было 15 тысяч человек, то к 1830 году -- уже почти 50 тысяч. В городе одновременно проживали более 12 тысяч помещиков и служилых дворян с прислугой, иногородних торговцев, государственных крестьян. Были среди жителей и оброчники. Они работали на постоялых дворах, в харчевнях, трактирах и гостиницах. К моменту первой всероссийской переписи в 1897 году в Саратове проживало 137 тысяч человек. В сравнении с 1872 годом население увеличилось почти в два раза. С ростом населения начали заселяться бывшие окраины города по ту и другую стороны от линии железной дороги у товарной станции. Рос город и в другом направлении -- на Улеши. Возникший в 1898 году Волжский сталелитейный завод значился за городской чертой -- в Саратовском уезде. Лишь с 1903 года эта территория вошла в пределы города. В районе завода Гантке (завод имени Ленина) возник поселок рабочих -- Солдатская слободка.
Реформы 60-х годов открыли путь капиталистическому развитию России. Перемены коснулись и Саратова. Во второй половине столетия здесь создается крупная капиталистическая промышленность, появляются кадры рабочих, развивается культура. Фабричные гудки ранним утром звали на предприятия одних; другие трудились в кустарных мастерских, каких много было в Саратове.
В Саратове появляется электричество, электротранспорт приходит на смену так называемым «конкам». Центральная часть Саратова в то время освещалась керосиновыми фонарями. К началу XX века на улицах города их было около 1600. Дума предполагала увеличить освещенность улиц, поставить фонари не только в центре. А с 1903 года в Саратове появились газовые фонари. Электрические дума ввести не решилась, так как стоимость их была больше. Это не значит, конечно, что исчезли керосиновые фонари. Их было много еще на улицах Саратова.
Саратов в конце XIX века был городом контрастов. На центральных улицах города выделялись каменные особняки богачей, снабженные электрическим освещением, телефоном, водопроводом и канализацией. В то же время в небольших деревянных домиках, в подвалах и полуподвалах жило большинство трудового населения города. Поселки Агафоновский, Очкинский, Солдатская слободка, районы Глебучева и Белоглинского оврагов, подножие Соколовой горы и другие места их обитания утопали в грязи, а с вечера погружались в темноту -- фонарей там не было, так же как и водопроводных колонок.