Эйнгард полагал, что Карл не упускал из внимания ничего, что относилось к пользе и укреплению государства. Опираясь на текст, приведите ДВА доказательства.
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
В 1765 году английское правительство провело через парламент Акт о гербовом сборе, по которому все торговые и иные гражданские документы облагались штемпельным сбором. Одновременно решено было расквартировать в Америке английские войска в количестве 10 тысяч человек с обязательством американцев обеспечить их жильём, определёнными пищевыми продуктами и предметами мебели для удобства солдат. Акт о гербовом сборе был открыто несправедлив к американцам. Так, например, чтобы получить права нотариуса, в Англии надо было заплатить 2 фунта стерлингов, а в Америке — 10. К тому же это был первый закон о налогах, которые были предназначены непосредственно для Англии, то есть он был выгоден только Англии. До этого налоги использовались для развития инфраструктуры торговли и промышленности в Тринадцати колониях и были, в основном, понятны населению.
В обсуждении целесообразности введения налогов представители американцев участия не принимали. Ситуацию усугубляло введение налога на газеты, вызвавшее недовольство самих владельцев газет. Эти обстоятельства вызвали крайнее возмущение, нашедшее выражение в митингах и в имевшей уже значение периодической и непериодической печати (между прочим, брошюры массачусетского юриста Джеймса Отиса «Права британских колоний» и губернатора Колонии Род-Айленда и плантаций Провиденса Стивеном Хопкинсом «Права колонистов» доказывали, что право обложения налогами должно находиться в связи с представительством).
В Массачусетсе была произнесена знаменитая фраза, приписываемая Дж. Отису и ставшая девизом в борьбе: «Налоги без представительства — это тирания», превратившемся в более короткий лозунг «Нет — налогам без представительства». Виргинское собрание увидело в штемпельном акте явное стремление уменьшить свободу американцев. В том же 1765 году в Нью-Йорке собрался «Конгресс против штемпельного сбора», представлявший собою большую часть колоний; он выработал Декларацию о правах и недовольстве[en][31]. Почти во всех колониях стали появляться организации, называвшие себя Сынами свободы. Они сжигали чучела и дома английских должностных лиц. Среди лидеров Сынов свободы был Джон Адамс — один из отцов-основателей США и будущий второй президент страны.
Все эти события произвели впечатление на английский парламент, и в 1766 году Акт о гербовом сборе был отменён; но вместе с тем английский парламент торжественно объявил о своём праве и впредь «издавать законы и постановления, касающиеся всех сторон жизни колоний». Это заявление, несмотря на декларативный его характер, могло только усилить негодование в Америке, которому, вместе с тем, реальная победа в вопросе о штемпельном сборе придавала энергию и силы. В 1767 году Англия обложила таможенными пошлинами ввозимые в американские колонии стекло, свинец, бумагу, краски и чай; затем, когда нью-йоркское законодательное собрание отказало в субсидии английскому гарнизону, английский парламент ответил отказом в утверждении каких бы то ни было постановлений нью-йоркского законодательного собрания, пока оно не смирится; в то же время министерство приказало губернаторам распускать законодательные собрания, которые будут протестовать против английских властей. Американцы отвечали агитацией за неупотребление подлежащих оплате пошлинами товаров — и действительно, эти товары стали доставлять английскому казначейству не более 16 000 фунтов стерлингов дохода (при 15 000 фунтов расхода по взиманию пошлин), то есть, в 2,5 раза меньше, чем ожидалось. Ввиду этого новые пошлины были отменены в 1770 году, но пошлина на чай удержана как подтверждение права метрополии.
Наприкінці XVIII ст. - першій половиш XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини.
На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості:
текстильна,
шкіряна,
соляна,
залізорудна,
тютюнова,
лісова.
Засновувалися нові:
папірні,
гути,
керамічні й залізоробні підприємства,
ливарні заводи, особливо в Стрійській окрузі.
У Винниках та Монастирській працювали тютюнові мануфактури. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво. У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень. Згодом кількість їх зменшилася за рахунок концентрації й удосконалення технології виробництва. Поряд із ґуральництвом великого поширення набуло пивоваріння.
Починаючи з 20-х років XIX ст. важливим джерелом збагачення західноукраїнських поміщиків стало цукроваріння. В 1823 р. у Пужинках, неподалік Станіслава, було збудовано першу в краї цукроварню. До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень.
Залізоробне виробництво краю було представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. - 15 (сім належали магнатам, сім - державі й одна - церкві). У 20-х роках XIX ст. у залізодобувній промисловості Галичини працювало 1400 найманих робітників. Крім цього, на допоміжних роботах (видобування і транспортування вугілля, видобування і підвіз руди, підсобні операції) широко використовувалася примусова праця панщинних селян, вуглярів, рудокопів та ін. (близько 6 тис. чол.).
Багата сировинна база західного регіону України сприяла значному розвитку солевидобувної промисловості. Це в першу чергу стосувалося Закарпаття. Тут відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема, відкритий іб добування замінився підземним. На всіх соляних рудниках працювало близько 1200 чол., з яких 2/3 становили німецькі вільнонаймані робітники.
За обсягом виробленої продукції до найпродуктивніших підприємств цієї галузі у Східній Галичині належала солеварня у с. Стара Сіль. За 55 років (1788-1841) тут було вироблено понад 2670,8 тис. центнерів солі. Прикарпатська сіль забезпечувала господарські потреби Галичини і Буковини, вивозилась за кордон. На солеварнях краю використовувалася вільнонаймана праця (за винятком доставки дерева, вивезення солі та деяких інших допоміжних робіт).
В 1765 году английское правительство провело через парламент Акт о гербовом сборе, по которому все торговые и иные гражданские документы облагались штемпельным сбором. Одновременно решено было расквартировать в Америке английские войска в количестве 10 тысяч человек с обязательством американцев обеспечить их жильём, определёнными пищевыми продуктами и предметами мебели для удобства солдат. Акт о гербовом сборе был открыто несправедлив к американцам. Так, например, чтобы получить права нотариуса, в Англии надо было заплатить 2 фунта стерлингов, а в Америке — 10. К тому же это был первый закон о налогах, которые были предназначены непосредственно для Англии, то есть он был выгоден только Англии. До этого налоги использовались для развития инфраструктуры торговли и промышленности в Тринадцати колониях и были, в основном, понятны населению.
В обсуждении целесообразности введения налогов представители американцев участия не принимали. Ситуацию усугубляло введение налога на газеты, вызвавшее недовольство самих владельцев газет. Эти обстоятельства вызвали крайнее возмущение, нашедшее выражение в митингах и в имевшей уже значение периодической и непериодической печати (между прочим, брошюры массачусетского юриста Джеймса Отиса «Права британских колоний» и губернатора Колонии Род-Айленда и плантаций Провиденса Стивеном Хопкинсом «Права колонистов» доказывали, что право обложения налогами должно находиться в связи с представительством).
В Массачусетсе была произнесена знаменитая фраза, приписываемая Дж. Отису и ставшая девизом в борьбе: «Налоги без представительства — это тирания», превратившемся в более короткий лозунг «Нет — налогам без представительства». Виргинское собрание увидело в штемпельном акте явное стремление уменьшить свободу американцев. В том же 1765 году в Нью-Йорке собрался «Конгресс против штемпельного сбора», представлявший собою большую часть колоний; он выработал Декларацию о правах и недовольстве[en][31]. Почти во всех колониях стали появляться организации, называвшие себя Сынами свободы. Они сжигали чучела и дома английских должностных лиц. Среди лидеров Сынов свободы был Джон Адамс — один из отцов-основателей США и будущий второй президент страны.
Все эти события произвели впечатление на английский парламент, и в 1766 году Акт о гербовом сборе был отменён; но вместе с тем английский парламент торжественно объявил о своём праве и впредь «издавать законы и постановления, касающиеся всех сторон жизни колоний». Это заявление, несмотря на декларативный его характер, могло только усилить негодование в Америке, которому, вместе с тем, реальная победа в вопросе о штемпельном сборе придавала энергию и силы. В 1767 году Англия обложила таможенными пошлинами ввозимые в американские колонии стекло, свинец, бумагу, краски и чай; затем, когда нью-йоркское законодательное собрание отказало в субсидии английскому гарнизону, английский парламент ответил отказом в утверждении каких бы то ни было постановлений нью-йоркского законодательного собрания, пока оно не смирится; в то же время министерство приказало губернаторам распускать законодательные собрания, которые будут протестовать против английских властей. Американцы отвечали агитацией за неупотребление подлежащих оплате пошлинами товаров — и действительно, эти товары стали доставлять английскому казначейству не более 16 000 фунтов стерлингов дохода (при 15 000 фунтов расхода по взиманию пошлин), то есть, в 2,5 раза меньше, чем ожидалось. Ввиду этого новые пошлины были отменены в 1770 году, но пошлина на чай удержана как подтверждение права метрополии.
Объяснение: