Само вошествие на престол Николая ознаменовалось выступлением участников оппзиционного движения декабристов. Они считали неограниченную монархию и крепостнический строй губительными для России. Однако их восстание в 1825 году было подавлено, а участники были подвергнуты самому строгому наказанию. Пятеро участников движения были казнены, многие были разжалованы в чинах, осуждены к отбыванию наказания в крепостях, многие высланы в Сибирь.
При правлении Николая оформилось два основных течения его правления - западники и славянофилы. Первые, осознавая необходимость реформ, видели наилучший выход для России в копировании западного общественного-политического устройства. Славянофилы же утверждали, что России надо вернуться к своим истокам, например, возобновить деятельность Земского собора. Но и те, и другие осознавали необходимость реформирования как самодержавия, так и крепостного права.
Аско́льд (давньоскан. Haskuldr, Höskuldr; — 860 — 882 напівлегендарний варязький[4] київський князь (860—882). Засновник Київського князівства в Наддніпрянщині[4].Роки правління: 830-ті — 882 Згадується у «Повісті временних літ». Правив разом із Діром. Здійснив у 860 році похід на Константинополь[4]. За візантійськими джерелами, охрестився близько 867 року[4], можливо, з певною кількістю дружинників; за переказами прийняв ім'я Миколай[5]. За повідомленням Никоновського літопису воював з волзькими болгарами та печенігами[4]. За літописними свідченнями убитий Олегом та його дружинниками-язичниками за Києвом, в районі Угорського урочища (сучасний Печерськ, Аскольдова могила). В Православній церкві України прославлений як мученик[6]. З князем пов'язують так званий «літопис Аскольда». Шведський історик Улоф фон Далін ототожнював Аскольда з Аслейком (давньоскан. Asleik Björnson (Diar)), сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого, онуком легендарного вікінга Рагнара Лодброка[7]. Михайло Грушевський вважав, що Аскольд міг бути нащадком династії князя Кия, наступником Бравлина[8]. Також — Осколд, Оскольд, Осколод[9].
Само вошествие на престол Николая ознаменовалось выступлением участников оппзиционного движения декабристов. Они считали неограниченную монархию и крепостнический строй губительными для России. Однако их восстание в 1825 году было подавлено, а участники были подвергнуты самому строгому наказанию. Пятеро участников движения были казнены, многие были разжалованы в чинах, осуждены к отбыванию наказания в крепостях, многие высланы в Сибирь.
При правлении Николая оформилось два основных течения его правления - западники и славянофилы. Первые, осознавая необходимость реформ, видели наилучший выход для России в копировании западного общественного-политического устройства. Славянофилы же утверждали, что России надо вернуться к своим истокам, например, возобновить деятельность Земского собора. Но и те, и другие осознавали необходимость реформирования как самодержавия, так и крепостного права.
Аско́льд (давньоскан. Haskuldr, Höskuldr; — 860 — 882 напівлегендарний варязький[4] київський князь (860—882). Засновник Київського князівства в Наддніпрянщині[4].Роки правління: 830-ті — 882 Згадується у «Повісті временних літ». Правив разом із Діром. Здійснив у 860 році похід на Константинополь[4]. За візантійськими джерелами, охрестився близько 867 року[4], можливо, з певною кількістю дружинників; за переказами прийняв ім'я Миколай[5]. За повідомленням Никоновського літопису воював з волзькими болгарами та печенігами[4]. За літописними свідченнями убитий Олегом та його дружинниками-язичниками за Києвом, в районі Угорського урочища (сучасний Печерськ, Аскольдова могила). В Православній церкві України прославлений як мученик[6]. З князем пов'язують так званий «літопис Аскольда». Шведський історик Улоф фон Далін ототожнював Аскольда з Аслейком (давньоскан. Asleik Björnson (Diar)), сином шведського конунга Бйорна Залізнобокого, онуком легендарного вікінга Рагнара Лодброка[7]. Михайло Грушевський вважав, що Аскольд міг бути нащадком династії князя Кия, наступником Бравлина[8]. Також — Осколд, Оскольд, Осколод[9].