III Х Как развивалась Римская империя в I-III веках? Установи правильную хронологическую последовательность событий. установление абсолютной монархии I в Риме 1 появление новой религии – христианства І восстание Спартака I гражданская война в Риме
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
аббас i великий — шах азербайджану та ірану (1587-1628) з тюркської династії сефевідів, виразник інтересів феодалів і багатих купців. створив регулярне військо. аббас намагався централізувати державу, проводив загарбницьку політику. одержав перемоги у війнах із бухарою та османською імперією за ірак, захопив азербайджан, ширван і грузію, приєднав до сефевідської держави бахрейнські острови, відвоював у 1622 році у португальців місто-острів ормуз та в афганців кандагар.
як правитель відзначався особливою жорстокістю і бузувірством. зокрема, осліпив двох власних синів і вбив третього.
1620 року розпочав карбування срібної монети аббасі, що широко вживалася на близькому сході, індії та африці до xviii століття.
захіредді́н муха́ммед бабу́р — нащадок тамерлана, син правителя фергани омар-шейха. засновник імперії великих моголів.
вигнаний внаслідок міжусобних воєн з середньої азії, осів в афганістані, звідки 1525 року розпочав похід до індії. розбивши 1526 року військо ібрагіма лоді, султана делі, заснував імперію великих моголів.
відомий як письменник. мемуари — «бабур-наме» — пам'ятка староузбецької літератури, що не втратила своєї історичної і художньої цінності до наших днів.
автор «дивану» — збірки ліричних віршів, в яких відбилась туга за батьківщиною; окремі вірші перекладені українською мовою.
написав також трактати з поетики, музики, військової справи, дидактичний твір «мубаїн».
акбар i великий — третій падишах (1556—1605) з династії великих моголів, онук бабура, прямий нащадок тамерлана. акбар був видатним державним діячем, допитливою, хоч і неграмотною людиною, мав прекрасну пам'ять, був сміливим та здібним воєначальником.
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
відповідь:
аббас i великий — шах азербайджану та ірану (1587-1628) з тюркської династії сефевідів, виразник інтересів феодалів і багатих купців. створив регулярне військо. аббас намагався централізувати державу, проводив загарбницьку політику. одержав перемоги у війнах із бухарою та османською імперією за ірак, захопив азербайджан, ширван і грузію, приєднав до сефевідської держави бахрейнські острови, відвоював у 1622 році у португальців місто-острів ормуз та в афганців кандагар.
як правитель відзначався особливою жорстокістю і бузувірством. зокрема, осліпив двох власних синів і вбив третього.
1620 року розпочав карбування срібної монети аббасі, що широко вживалася на близькому сході, індії та африці до xviii століття.
захіредді́н муха́ммед бабу́р — нащадок тамерлана, син правителя фергани омар-шейха. засновник імперії великих моголів.
вигнаний внаслідок міжусобних воєн з середньої азії, осів в афганістані, звідки 1525 року розпочав похід до індії. розбивши 1526 року військо ібрагіма лоді, султана делі, заснував імперію великих моголів.
відомий як письменник. мемуари — «бабур-наме» — пам'ятка староузбецької літератури, що не втратила своєї історичної і художньої цінності до наших днів.
автор «дивану» — збірки ліричних віршів, в яких відбилась туга за батьківщиною; окремі вірші перекладені українською мовою.
написав також трактати з поетики, музики, військової справи, дидактичний твір «мубаїн».
акбар i великий — третій падишах (1556—1605) з династії великих моголів, онук бабура, прямий нащадок тамерлана. акбар був видатним державним діячем, допитливою, хоч і неграмотною людиною, мав прекрасну пам'ять, був сміливим та здібним воєначальником.
пояснення: