в 1756г. был издан царский указ, запрещавший казахам в зимнее время перегонять скот на правый берег урала. решение правительства, принятое в интересах яицкого казачества, усилило антиправительственные настроения. крепости и другие военные сооружения, которые царизм интенсивно воздвигал особенно на р.урал, призванные оборонять селения от набегов кочевников, превратились в центры колонизации казахских земель. зависимость от конкретных условий и целей царские власти не считались с позицией хана нуралы, который под давлением современников робко выражал недовольство в связи с военными мерами вытеснения казахов с родовых кочевий. следующим этапом борьбы с остатками казахской государственности явилась попытка внедрения новой системы российского , которая должна была к отмене ханской власти. но проект реформы оренбургского губернатора эгельсторма был обречен на неудачу и отменен. вскоре нуралы хан, не обеспечивающий проведение рос. политики и под натиском срыма датова был отстранен от ханской власти. создание укреплений ограничивало традиционные кочевья казахов, создавало напряженность между сибирс. администрацией и каз султанами. усиление военных акций царизма в регионе, и угроза вторжения цинских войск побудило султанов во главе с аблаем принять сюзеренитет цинского богдыхана при сохранении российского подданства. (1756г.) недовольство ках населения вылились в ряд восстаний ( самым крупным из которых - под предводительством кенесары касымова), которые отодвинули на 10-15 лет военное покорения кз. с целью вытеснения кокандских беков с территории кз царизм приступил к организации военных экспедиций в заилийский край. в скором времени были основаны крепости копал, лепсинск, урджар. главным оплотом колонизации края стало укрепление верный 1854г. административными - политическими реформами царизм ликвидировал традиционную систему , открытый широкие возможности для заселения каз края переселенцами, вытесняя кочевников на мало пригодные земли. получив бесконтрольную власть над большей частью населения, россия расширяла колонизаторскую политику почти во всех сферах.
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
объяснение:
в 1756г. был издан царский указ, запрещавший казахам в зимнее время перегонять скот на правый берег урала. решение правительства, принятое в интересах яицкого казачества, усилило антиправительственные настроения. крепости и другие военные сооружения, которые царизм интенсивно воздвигал особенно на р.урал, призванные оборонять селения от набегов кочевников, превратились в центры колонизации казахских земель. зависимость от конкретных условий и целей царские власти не считались с позицией хана нуралы, который под давлением современников робко выражал недовольство в связи с военными мерами вытеснения казахов с родовых кочевий. следующим этапом борьбы с остатками казахской государственности явилась попытка внедрения новой системы российского , которая должна была к отмене ханской власти. но проект реформы оренбургского губернатора эгельсторма был обречен на неудачу и отменен. вскоре нуралы хан, не обеспечивающий проведение рос. политики и под натиском срыма датова был отстранен от ханской власти. создание укреплений ограничивало традиционные кочевья казахов, создавало напряженность между сибирс. администрацией и каз султанами. усиление военных акций царизма в регионе, и угроза вторжения цинских войск побудило султанов во главе с аблаем принять сюзеренитет цинского богдыхана при сохранении российского подданства. (1756г.) недовольство ках населения вылились в ряд восстаний ( самым крупным из которых - под предводительством кенесары касымова), которые отодвинули на 10-15 лет военное покорения кз. с целью вытеснения кокандских беков с территории кз царизм приступил к организации военных экспедиций в заилийский край. в скором времени были основаны крепости копал, лепсинск, урджар. главным оплотом колонизации края стало укрепление верный 1854г. административными - политическими реформами царизм ликвидировал традиционную систему , открытый широкие возможности для заселения каз края переселенцами, вытесняя кочевников на мало пригодные земли. получив бесконтрольную власть над большей частью населения, россия расширяла колонизаторскую политику почти во всех сферах.
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.