Истина или ложь?!1
Эпоху бронзы на территории Казахстана называют андроновской
2
В Костанайской области находятся поселения, именуемые стойбищами Ботая
3
Доктор К.А.Акишев первым исследовал монументальные сооружения этой культуры, и внес в научный оборот наименование бегазы-дандыбаевской культуры.
4
Эпоха энеолита занимает пространство времени между I-II тысячелетиями н.э.
5
Переход к производщему хозяйству в науке носит название неолитической революции
6
Ботайцы были первыми коневодами Евразии
7
Временем первого появления металлов является энеолит
8
В эпоху энеолита был установлен патриархат
Минская ратуша – памятник архитектуры столицы Беларуси
Ратуша - орган городского самоуправления, она же - здание, где этот орган вершит свою власть. Эти понятия появились на определенной стадии развития феодализма, появлению ратуш в развитых городах предшествовало присвоение им (дарение) Магдебургского права - регламента, согласно которому осуществлялась торговая, юридическая, ремесленная жизнь города. Слово ратуша и явления, которые за ним стоят, пришли к нам из Западной Европы (Польша, Германия).
Магдебургское право Минск получил в 1499 году. В связи с этим сначала было воздвигнуто деревянное здание ратуши. В 1582 году был построен каменный вариант здания. Оно располагалось на Соборной площади, здесь заседал суд, магистрат, архив, хранились эталоны мер и весов, находилась гауптвахта, а в подвале располагались тюремные камеры. Внутри и около здания проводились общественные мероприятия, а позже и театральные представления. То есть здесь был центр города в буквальном смысле.
Архитектурный облик ратуши в Минске
Ландшафтная привязка здания ратуши была очень выгодной для архитекторов: строительство велось на абсолютно ровной площадке.
В проект была заложена типичная для подобных построек планировка в духе Северного Возрождения: в основании лежал прямоугольник, башня зрительно увеличивала высоту здания. Здесь поместили колокол и часы, что было редкостью в те времена и практиковалось только в значительных, обеспеченных городах.
В конце XVIII века минская ратуша подверглась реконструкции, приобрела черты классицизма (автор проекта - архитектор Ф. Крамер). Центральная часть и торцы стали портиками с 4 ионическими колоннами. Башню увенчал круглый купол со шпилем. Балконы, кованые решетки, другие элементы декора украсили самое важное здание в городе.
Историческая судьба памятника архитектуры Минска
Менялись времена и законы, изменялась статусность города и страны - она стала Северо-Западной провинцией Российской Империи, не было идеологически верным оставлять ратушу как напоминание о прежних вольностях и свободе. Потому сам Император Николай I издал указ о сносе Минской ратуши под формальным предлогом, что она портила общий вид города.
Здание было взорвано, стройматериалы пошли на покрытие мостовых, постройку малых архитектурных форм города, из металлических конструкций были отлиты таблички на дома горожан.
Реконструкция ратуши в Минске
В результате раскопок в XX веке были найдены остатки фундамента постройки, а культурные пласты с прилегающих территорий дали историкам много материала.для составления полной картины быта старых времен.
Восстановление ратуши проводилось по проекту архитектора С. Багласова. Строители и реставраторы постарались соблюсти все известные тонкости старой постройки в деталях, произведена точная реконструкция прилегающего к ратуше парка, аллей. На месте бывшего памятника императору Александру II располагается стеклянная пирамида, а внутри нее - макет Минска конца XIX века. Стильные скамейки и фонари добавляют винтажное очарование округе.
Под крышей ратуши размещается музей города Минска, на втором этаже - зал для форумов, собраний и приема VIP-персон.
Костюмированные мероприятия, овеянные романтикой веков существования ратуши, смотрятся уместно и красиво, концерты музыкальных коллективов дополняют гармонию места.
На шпиле восстановленного здания ратуши закреплен флюгер и герб Минска, куранты каждый час отбивают мелодию из «Песни про Минск» И. Лученка, олицетворяя гражданское самосознание минчан, их гордость за родной город, столицу Республики Беларусь.
Ратушу можно увидеть во время обзорной экскурсии по Минску
Ратуша – достопримечательность Минска, которую обязательно стоит увидеть своими глазами. С нашей обзорной экскурсией по Минску Вы сможете не только насладиться видом памятника архитектуры Минска, но и побывать на концерте. Тем, кто ценит комфорт и удобство, портал VETLIVA предлагает забронировать индивидуальную экскурсию по Минску, которую по достоинству оценят и иностранные граждане. Данный экскурсионный тур проводится на русском, английском, французском, итальянском и других языках.
У XI ст до н. е. Єрусалим, що тоді належав до хананейського племені євусеїв, був завойований другим царем Ізраїлю Давидом. Давид переносить столицю царства з Хеврона в Єрусалим та робить свою резиденцію на пагорбі Офел — місці відомому як Місто Давида. Пізніше його син, цар Соломон, розширив оборонні стіни навколо гори Сіон і побудував на горі Моріа Перший Храм.
Після смерті Соломона у 928 році до н. е. єврейська держава розколюється на дві частини: Ізраїль на півночі, об'єднує 10 з 12 колоній з центром у Єрусалимі на півдні. Північне царство до 716 року до н. е. було завойовано царем Ассирії Саргоном II. В результаті проведеної Ассирійською імперією політики примусових депортацій населення підкореної країни, тобто десять північних племен було переселено і вони повністю розчинилися серед інших семітських народів Близького Сходу. Проте південне царство — Юдея залишилося поки цілим.
У 586 році до н. е. Єрусалим був завойований і зруйнований вавилонським царем Навуходоносором II. Подальше ослаблення Вавилону і піднесення Перської імперії зробило можливим повернення євреїв з вавилонського полону і збудування у 516 році до н. е. Другого Храму.
Завоювання територій Олександром Македонським у IV столітті до н. е. призводить до утворення на руїнах Перської імперії ряду елліністичних держав.у. 168 році до н. е. цар Антіох IV опоганює Другий Храм, присвятивши його язичницькому богу Зевсу.
У 165 році до н. е. юдеї повстали проти грецького панування. Держава Селевкідів не змогла придушити повстання, яке прийняло характер війни за незалежність. Юда Маккавей очищає Храм, осквернений греками. З 152 року до н. е. влада в Юдеї переходить до священицького роду Хасмонеїв.
Починаючи з 20 року до н. е., васал Римської імперії, юдейський цар Ірод I Великий починає амбітну реконструкцію Храму, що тривала фактично до знищення міста римлянами у 70 році н. е..
У 66 році н. е. в римській провінції Юдея спалахує повстання євреїв проти римського панування. Імператор Тит придушив це повстання у 71 році н. е.. У ході боротьби з повсталими, римляни у 70 році н. е. руйнують Храм і сам Єрусалим, знищивши зокрема його оборонні мури. У ході повстання гинуть до 600 тис. євреїв, понад мільйон продані в рабство. На честь руйнування Єрусалима в Рим і споруджена тріумфальна арка.
У 130 р. римляни засновують на руїнах Єрусалима військове поселення Елія Капітоліна, від якого до нашого часу збереглися ділянки головних доріг — кардо (дорога, що йшла з півночі на південь), і декуманус (що йшла зі сходу на захід). Нове місто було присвячено Юпітеру Капітолійському, чий храм був розташований на святій для євреїв Храмовій горі (гора Моріа) і де розташовувався Соломонів Храм. Це стає одним із приводів для другого великого повстання євреїв проти римлян — повстання Симона бар Кохби (132–136).
Придушення повстання призвело до загибелі великої кількості євреїв, знищенню 50 міст і 985 сіл. Прагнучи знищити ґрунт для нових повстань, римський імператор Адріан заборонив уцілілим євреям з'являтися в Єрусалимі, а країну перейменував з Юдеї в «Сирія Палестина», на честь стародавнього племені філістимлян.
Після поділу Римської імперії Єрусалим входить до складу Східної Римської імперії — Візантії. Після того, як імператор Костянтин Великий надав християнству статус державної релігії, Святу землю відвідує його мати, імператриця Олена. Вона встановлює прийняті в даний час місця подій у Євангеліях, закладає там церкви. На місці Голгофи, і на місці поховання Ісуса збудований Храм Гробу Господнього.
У 361 році у римський імператор Флавій Юліан дозволяє євреям почати будівництво Третього Храму, проте у 363 р. будівництво повністю припинено через пожежу. Місцеве населення до того часу було переважно християнським, і ставилося до будівництва вороже.
У 614 р. перси завойовують Єрусалим проте у 625 р. контроль над містом повертається до Візантії.