Останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Тройденовича в 1340 році отруїли змовники-бояри. Пройшло рівно століття після приходу монголів. Князівство стало жертвою внутрішніх інтриг і зовнішніх зазіхальників. Воно загрузло в півстолітній боротьбі за спадщину.
Ключову роль у переділі Галицько-Волинського князівства відіграли дві держави — Королівство Польське та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Вони стали основними силами регіону і вдало використали початок занепаду найсильнішої держави цієї частини Землі — Золотої Орди.
Польща
У 1340 році польський повелитель Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства.
Щодо галицьких территорий, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».
Велике князівство Литовське (ВКЛ)
На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових территорий.
Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.
Приєдання білоруських та українських территорий розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.
А большой князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.
Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, давнего не міняємо». Натомість, литовці деятельно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до такого литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між величавым князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським владыкой. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.
РОЗВИТОК МІСТ, РЕМЕСЛА І ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ. ЦЕРКОВНІ БРАТСТВА
Розвиток міст. Поняття рівнів міського побуту визначено І. П. Крип'якевичем. Він вважав, що у XVI—XVII та й у XVIII ст. українське місто існувало на таких рівнях: "містечко", "мале місто", "велике місто". Якщо мале місто і велике місто існувало здавна по всій Україні, то містечко було специфічним явищем саме Західної України. Уклад містечок формували заняття ремеслом і торгівлею. Кожне з таких містечок мало своє виробництво, яке забезпечувало жителів його і найближчих сіл всім необхідним для життя. Забезпечення жителів ремісничими виробами здійснювали купці. Отже, можна сказати, що містечко - - це невелике землеробського характеру поселення зі слабо розвинутим ремеслом, яке було місцем торгівлі для навколишніх сіл.
З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури. Були вони і в Україні. Такими були праці М. Вітрувія, Андреа Палладіо, Вінченцо Скамоцці. З Німеччини привозились різні "Кунстбухи" підручники з будівельної справи, на українсько-польському лексиконі звані "кожбушками". В XVII ст. з'явилася анонімна праця на польській мові "Коротка наука будівництва".
Останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Тройденовича в 1340 році отруїли змовники-бояри. Пройшло рівно століття після приходу монголів. Князівство стало жертвою внутрішніх інтриг і зовнішніх зазіхальників. Воно загрузло в півстолітній боротьбі за спадщину.
Ключову роль у переділі Галицько-Волинського князівства відіграли дві держави — Королівство Польське та Велике князівство Литовське (ВКЛ). Вони стали основними силами регіону і вдало використали початок занепаду найсильнішої держави цієї частини Землі — Золотої Орди.
Польща
У 1340 році польський повелитель Казимир вперше захопив Львів. Проте остаточно освоїти Галичину та Поділля Польща змогла лише у 1430 році. Вони склали Руське і Подільське воєводства.
Щодо галицьких территорий, поляки використовували політику повного включення. Бояр перейменували на шляхту (тогочасний привілейований стан) і надали їм ті ж права, що були у польської знаті. Разом зі шляхетськими порядками, Польща принесла й німецький винахід — місцеве самоврядування, яке ми називаємо «магдебурзьким правом».
Велике князівство Литовське (ВКЛ)
На відміну від Польщі, Литва застосувала зовсім іншу стратегію освоєння нових территорий.
Литовські князі — нові об'єднувачі Русі. Вони відвойовують руські землі у поляків і монголів.
Приєдання білоруських та українських территорий розпочав Гедимін, засновник однойменної князівської династії. У 1340 р. син Гедиміна, Любарт, втрутився в боротьбу за Галицько-Волинську спадщину й урвав у Казимира ІІІ Волинь.
А большой князь литовський Ольгерд остаточно відвоював території у монголів. Він вдало скористався з розробленості Орди і у 1362 р. завдав поразки військам трьох татарських племен у битві на р. Сині Води. Князівства Південної Русі приєдналися до ВКЛ.
Гедиміновичі вирішили не ускладнювати собі життя. У відносинах з приєднаними територіями вони діяли за принципом «нового не вводимо, давнего не міняємо». Натомість, литовці деятельно переймали надбання Русі — право, мову, православ'я (до такого литовці були язичниками), та одружуються з представниками руської знаті.
У 1385 р. була підписана Кревська унія —шлюбний договір між величавым князем литовським Ягайлом та польською королівною Ядвігою. Ягайло прийняв католицтво і став польським владыкой. Ця угода мала винятково політичну вигоду. Польщі та Литві надокучав спільний ворог — Тевтонський орден. У 1410 році спільна польсько-литовсько-руська рать на чолі з Вітовтом завдала поразки німецьким хрестоносцям у битві під Ґрюнвальдом.
Відповідь:
РОЗВИТОК МІСТ, РЕМЕСЛА І ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ. ЦЕРКОВНІ БРАТСТВА
Розвиток міст. Поняття рівнів міського побуту визначено І. П. Крип'якевичем. Він вважав, що у XVI—XVII та й у XVIII ст. українське місто існувало на таких рівнях: "містечко", "мале місто", "велике місто". Якщо мале місто і велике місто існувало здавна по всій Україні, то містечко було специфічним явищем саме Західної України. Уклад містечок формували заняття ремеслом і торгівлею. Кожне з таких містечок мало своє виробництво, яке забезпечувало жителів його і найближчих сіл всім необхідним для життя. Забезпечення жителів ремісничими виробами здійснювали купці. Отже, можна сказати, що містечко - - це невелике землеробського характеру поселення зі слабо розвинутим ремеслом, яке було місцем торгівлі для навколишніх сіл.
З XV ст широке розповсюдження по Європі отримали писані і друковані настанови з архітектури. Були вони і в Україні. Такими були праці М. Вітрувія, Андреа Палладіо, Вінченцо Скамоцці. З Німеччини привозились різні "Кунстбухи" підручники з будівельної справи, на українсько-польському лексиконі звані "кожбушками". В XVII ст. з'явилася анонімна праця на польській мові "Коротка наука будівництва".
Пояснення: