Из работы Э. Бернштейна «Условия возникновения социализма и задачи социалдемократии»
• «Нынешнее поколение пожнет немало плодов социализма, если не в его патентованной форме, то на деле.
Постоянное расширение… круга обязанностей и соответственно прав личности в обществе и обязанностей
общества в отношении личности, расширение прав надзора… общества над его хозяйственной жизнью,
расширение демократического самоуправления в общинах, округах и провинциях и расширение его
функций — всё это означает для меня продвижение к социализму или, если угодно, поэтапное
осуществление социализма…
Новый строй, принципиально отличающийся от буржуазного, должен быть достигнут путём созидания, а не
насилия, путём реформаторской работы по совершенствованию старого строя, прежде всего на пути
укрепления и расширения демократии…
Обществу достаточно воспользоваться принадлежащим ему правом контроля над экономической жизнью. В
хорошем фабричном законе может содержаться больше социализма, чем в национализации целого ряда
фабрик.
Я открыто заявляю, что нахожу чрезвычайно мало смысла и интереса в том, что обычно называют
«конечной целью социализма». Эта цель, чем бы она ни была, для меня — ничто, движение — это всё».
Вопросы к тексту
1. Что понимал Э. Бернштейн под социализмом, движением и целью?
2. Чем взгляды Бернштейна отличались от воззрений К. Маркса и Ф. Энгельса, изложенных в «Манифесте
коммунистической партии»?
3. Почему выступление Бернштейна возмутило большинство его товарищей по социал-демократической
партии?
Відповідь:
1.Ва́рвар — зневажливий термін, яким позначають людину, представника певного народу або племені, що дійсно або уявно перебуває на доцивілізаційному або нижчому цивілізаційному рівні розвитку[1]. Слово «варвар» має грецьке походження, однак поняття «варвар» і «варварство» має аналоги у інших не-елліністичних світоглядних системах світу.
2.Ще з II ст. н. е. варвари почали здійснювати набіги на Римську імперію.
3.Перші зафіксовані рухи племен на території Європи розпочалися між 230—200 роками до нашої ери з приходом бастарнів і скірів (до Чорного моря), згодом у 113 році до нашої ери з півночі (Ютландії) в Римську імперію почали вторгнення кімври, тевтони і амброни. У 58 році до нашої ери Цезар дає відсіч свевам, що вторглися до Галії під командуванням Аріовіста. Успіхи римлян під проводом Августа зводяться нанівець внаслідок поразок Квінтілія Вара від херусків (9 рік до нашої ери), проте кордони вздовж Рейну — Дунаю римляни втримують, пізніше навіть здобувають і забезпечують лімесами райони між Дунаєм і верхнім Рейном (Декуматські поля, 74 рік). Після перших боїв римлян з маркоманами (166-180 роки) починається вторгнення до Римської імперії хаттів (171 рік), алеманів (з 213 року), готів (236 рік) і франків (257 рік). Після відмови від верхньорейнського-реційського лімесу у 260 році починається вторгнення алеманів на кордоні вздовж Рейну, після залишення римлянами провінції Дакія у 270 році починаються напади готів
4.У 375 році племена гунів і аланів завдали поразки племінному союзу остготів, які проживав у Північному Причорномор'ї.
5.Поява варварів на кордонах імперії — штатна ситуація. Цього разу незвичним було те, що варвари не намагалися атакувати, бо агресія і її наслідки щоразу вкладалися у звичну схему "варвари напали — розбиті — поселені на землях", але, відрекомендувавшись біженцями, по перетнути Дунай з метою отримання політичного притулку.
6.Велике переселення мало такі наслідки: Західна Римська імперія розпалася і була захоплена. У Європі з'явилися варварські королівства, багато з яких стали предками сучасних держав. З'явилися нові племена і народи, хоча при цьому існуючі (наприклад, гуни) знищувалися або розчинялися в інших.
7.Вандалі́зм — у буквальному сенсі слова: зловмисне руйнування або пошкодження культурно-історичних пам'ятників, інших матеріальних і культурних цінностей, приватних або суспільних об'єктів майна.
8.Імператор Юлій Майоріан (457—461 pp.) зробив останню спробу зміцнити імперію. Імператор намагався впорядкувати збирання податків, покращити життя середніх землевласників, відновити покинуті міста. Щоб полегшити фінансові справи в провінціях, Майоріан намагався скасувати їхні борги. За його правління дещо зміцнилося становище римлян у Галлії та Іспанії. Міць імперії почала відроджуватися. Однак у цьому не була зацікавлена ані римська знать, ані варварські королі, яким заважала сильна влада. Майоріана було вбито, разом з ним була втрачена остання надія римлян на відновлення імперії. Почалася низка швидких змін імператорів на троні, влада яких поступово втрачала навіть зовнішні ознаки. Імператори стали цілком залежними від волі варварських вождів, яким довіряли командування імператорською вартою. У 476 р. германський вождь, командир гвардії Одоакр, усунув від влади 16-річного імператора Ромула Августула, відіславши його до свого маєтку. Іронія долі полягала в тому, що останній імператор мав ім'я колишнього засновника міста Рима й першого царя Римської держави — Ромула. З падінням останнього імператора зникло саме поняття — Західна Римська імперія. Корону та пурпурну мантію імператора відправили до Константинополя на знак того, що в Римі імператора більше немає. В Італії було утворено нове королівство — держава Одоакра. Напівпорожня й напівзруйнована столиця половини світу байдуже та незворушно поставилася до величезної історичної події — падіння Західної Римської імперії, якою завершився найдовший відрізок історії людства — історія Стародавнього світу.
9.Атті́ла — каган гунів з 434, підніс Гунську імперію до вершини могутності — її сфера впливу від річки Урал та Кавказу до річки Рейн і від річки Дунай до Балтійського моря.
Аларіх I — полководець і король вестготів. Перший германський вождь, який захопив Рим.
Германа́ріх — остготський король з роду Амалів, який у IV столітті підкорив своїй владі остготські та вестготські племена на Північному Причорномор'ї, а також дрібні угрофінські племена Поволжжя.
Одоа́кр, або Одоа́кер — вождь германців-федератів у Північній Італії. Скинув останнього римського імператора Ромула і проголосив себе королем Італії.
Пояснення: