Усиление колониальной политики царизма в Казахстане в начале 20 века было связано с обострившимися противоречиями между народом казахстана и Российской империей.
Усиление колониальной политики царизма характеризовалось:
• Изъятием земель
• Разорение коренного населения
• Колониальный гнет
Объяснение:
Империя усиливала аграрную политику. С чем было связано переселение крестьян из центра в национальные окраины. Из-за этого даже появились так называемые «переселенческие районы» (их было 4: Семипалатинский, Тургайско-Уральский, Сырдарьинский, Семиреченский). Соответственно, в «переселенческих районах» были «переселенские управления». У коренного населения забирались освоенные земли. Конечно, на этих землях были оросительные системы, и леса, и постройки, а казахи оставались без хозяйства.
Помимо этого колониальная политика царизма характеризовалась массовым переселением крестьян из центральных губерний в Казахстан. На освоенных территориях трудились крестьяне из центра, а казахи должны были жить в пустынных стенях.
Плюс, за прогон скота по территориям взимали плату. Кроме того, были созданы кулацкие хозяйства + казаки переселялись и также занимали территории. В общем, Казахстан заселялся крестьянами и казаками из Российской империи.
Например, в период с 1906 по 1912 годы были изъято более 17 миллионов десятин, и в 1917 году – 45 миллинов. Очевидно, что сильно пострадало кочевое хозяйство.
Последствия: казахи откочевывали все дальше и дальше + в Казахстане становится больше татар, уйгур, дунганов, поляков, эстонцев, делая территорию многонациональной + упадок кочевого скотоводства и подъем земледелия.
Культура еллінізму як одне з найголовніших досягнень
Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення.
Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості.
В період еллінізму ігається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних ів і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури.
Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони за до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв.
Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр.
Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчен елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг.
Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.
Усиление колониальной политики царизма в Казахстане в начале 20 века было связано с обострившимися противоречиями между народом казахстана и Российской империей.
Усиление колониальной политики царизма характеризовалось:
• Изъятием земель
• Разорение коренного населения
• Колониальный гнет
Объяснение:
Империя усиливала аграрную политику. С чем было связано переселение крестьян из центра в национальные окраины. Из-за этого даже появились так называемые «переселенческие районы» (их было 4: Семипалатинский, Тургайско-Уральский, Сырдарьинский, Семиреченский). Соответственно, в «переселенческих районах» были «переселенские управления». У коренного населения забирались освоенные земли. Конечно, на этих землях были оросительные системы, и леса, и постройки, а казахи оставались без хозяйства.
Помимо этого колониальная политика царизма характеризовалась массовым переселением крестьян из центральных губерний в Казахстан. На освоенных территориях трудились крестьяне из центра, а казахи должны были жить в пустынных стенях.
Плюс, за прогон скота по территориям взимали плату. Кроме того, были созданы кулацкие хозяйства + казаки переселялись и также занимали территории. В общем, Казахстан заселялся крестьянами и казаками из Российской империи.
Например, в период с 1906 по 1912 годы были изъято более 17 миллионов десятин, и в 1917 году – 45 миллинов. Очевидно, что сильно пострадало кочевое хозяйство.
Последствия: казахи откочевывали все дальше и дальше + в Казахстане становится больше татар, уйгур, дунганов, поляков, эстонцев, делая территорию многонациональной + упадок кочевого скотоводства и подъем земледелия.
Культура еллінізму як одне з найголовніших досягнень
Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення.
Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості.
В період еллінізму ігається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних ів і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури.
Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони за до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв.
Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр.
Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчен елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг.
Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.