Распад СССР привел к разрушению традиционных экономических связей с быв¬шими республиками. В 1992-1995 гг. падал товарооборот с государствами СНГ. Россия продолжала поставлять им топливно-энергетические ресурсы, прежде всего нефть и газ. В структуре импортных поступлений преобладали товары народного потребления и продовольствие. Одним из препятствий на пути развития торговых отношений являлась образовавшаяся в предшествующие годы финансовая задолженность России со стороны государств Содружества. В середине 90-х годов ее размер превышал 6 млрд. долл. Российское правительство стремилось сохранить интеграционные связи между бывшими республиками в рамках СНГ. По его инициативе был создан Межгосударственный комитет стран Содружества с центром пребывания в Москве. Между шестью (Россией, Белоруссией, Казахстаном и др.) государствами был заключен договор о коллективной безопасности, разработан и утвержден устав СНГ. Вместе с тем Содружество стран не представляло собой единой оформленной организации. Межгосударственные отношения России с бывшими республиками СССР складывались непросто. Велись острые споры с Украиной из-за раздела Черноморского флота и владения Крымским полуостровом. Конфликты с правительствами государств Прибалтики вызывались дискриминацией проживающего там русскоязычного населения и нерешенностью некоторых территориальных вопросов. Экономические и страте¬гические интересы России в Таджикистане и Молдавии явились причинами ее участия в вооруженных столкновениях в этих регионах. Наиболее конструктивно развивались взаимоотношения между Российской федерацией и Белоруссией.
По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.
По-перше, вона була логічним й історичним продовженням греко-римської античності.
По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.
По-третє, мала великий, інколи вирішальний вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (візантійський вплив на формування і розвиток культури Греції, Сербії, Македонії, Чорногорії, Боснії, Албанії, Болгарії, Румунії, Білорусі, України, Росії, Грузії, Вірменії незаперечний).
По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, коптів, маврів, германців, слов’ян, персів, тюрків, вірмен, грузинів і т. д., що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.