Объяснение:Піднесення польського визвольного руху на початку 1860-х років
Обурений насильницьким поділом його території і ліквідацією самостійної держави Речі Посполитої, протестуючи проти тяжкого національного гніту, польський народ (а також інші народи, що входили в Річ Посполиту: литовці, білоруси, українці) не припиняли боротьби за своє визволення.
На початку 60-х років 19 століття визвольний рух охопив значні маси населення колишньої Речі Посполитої. Після початку повстання у Варшаві було створено Національний Уряд, який видав "Маніфест" в якому закликав народи до боротьби проти окупації Російської імперії та створення Речі Посполитої Трьох народів.
У цьому русі чітко визначилося два напрями: шляхетсько-буржуазно-демократичний та поміщицько-буржуазний. Рушійними силами першого з них були робітники, ремісники й селяни, дрібна шляхта, нижч чиновництва, службовців і духовенства, другого—поміщики, середня і велика буржуазія, вищ духовенства і службовців. Різнорідний склад учасників визвольного руху зумовив наявність у ньому радикальної й поміркованої тенденцій.
Течія «червоних»
Домбровський Ярослав
Провідну роль у русі відігравали збідніла шляхта і дрібнобуржуазні елементи (так звана партія «червоних»). Вони ставили своєю метою завоювати національну незалежність і провести ряд буржуазних реформ. Але в поглядах і програмних вимогах «червоних» не було єдності. їх правий табір, очолений А. Гіллером, В. Марчевським, О. Авейдою та ін., відзначався поміркованими вимогами, був схильний до компромісу з поміщиками й поділяв націоналістичні погляди шляхти. Лівий табір «червоних» на чолі з 3. Падлевським, Ярославом Домбровським, Кастусем Калиновським, 3игмунтом Сераковським та ін. стояв на позиціях радикальних демократів і відстоював необхідність союзу з революційними силами Росії, прагнув до революційного здійснення буржуазно-демократичних перетворень. У його зверненнях та листівках висловлювалося і всіляко підтримувалося гасло: «За вашу і нашу свободу!»
Когда учебных заведений в Петербурге ещё не было, Пётр I большие надежды возлагал на обучение знатных молодых людей в Европе. По его указанию русские дипломатические представители должны были следить за поведением и успеваемостью этих "пансионеров". По их возвращении на родину царь лично экзаменовал выпускников и отличившихся назначал на высокие посты. Однако все желающие не могли отправиться за границу, и уже в 1719 г. в Петербурге появилось учебное заведение - переведённая из Москвы Инженерная школа. На новом месте она стала называться Кадетским корпусом. Позже в Меншиковском дворце на Васильевском острове был открыт ещё один кадетский корпус, получивший название Первого. При Екатерине II это заведение пользовалось особым вниманием власти. Его начальником был генерал Ф. Е. Ангальт, который в назидание o кадетам, "а отчасти и прохожим", велел расписать фасад здания изображениями различных животных и растений, математическими задачами и шарадами на русском и французском языках.
Объяснение:Піднесення польського визвольного руху на початку 1860-х років
Обурений насильницьким поділом його території і ліквідацією самостійної держави Речі Посполитої, протестуючи проти тяжкого національного гніту, польський народ (а також інші народи, що входили в Річ Посполиту: литовці, білоруси, українці) не припиняли боротьби за своє визволення.
На початку 60-х років 19 століття визвольний рух охопив значні маси населення колишньої Речі Посполитої. Після початку повстання у Варшаві було створено Національний Уряд, який видав "Маніфест" в якому закликав народи до боротьби проти окупації Російської імперії та створення Речі Посполитої Трьох народів.
У цьому русі чітко визначилося два напрями: шляхетсько-буржуазно-демократичний та поміщицько-буржуазний. Рушійними силами першого з них були робітники, ремісники й селяни, дрібна шляхта, нижч чиновництва, службовців і духовенства, другого—поміщики, середня і велика буржуазія, вищ духовенства і службовців. Різнорідний склад учасників визвольного руху зумовив наявність у ньому радикальної й поміркованої тенденцій.
Течія «червоних»
Домбровський Ярослав
Провідну роль у русі відігравали збідніла шляхта і дрібнобуржуазні елементи (так звана партія «червоних»). Вони ставили своєю метою завоювати національну незалежність і провести ряд буржуазних реформ. Але в поглядах і програмних вимогах «червоних» не було єдності. їх правий табір, очолений А. Гіллером, В. Марчевським, О. Авейдою та ін., відзначався поміркованими вимогами, був схильний до компромісу з поміщиками й поділяв націоналістичні погляди шляхти. Лівий табір «червоних» на чолі з 3. Падлевським, Ярославом Домбровським, Кастусем Калиновським, 3игмунтом Сераковським та ін. стояв на позиціях радикальних демократів і відстоював необхідність союзу з революційними силами Росії, прагнув до революційного здійснення буржуазно-демократичних перетворень. У його зверненнях та листівках висловлювалося і всіляко підтримувалося гасло: «За вашу і нашу свободу!»
Течія «білих»
Когда учебных заведений в Петербурге ещё не было, Пётр I большие надежды возлагал на обучение знатных молодых людей в Европе. По его указанию русские дипломатические представители должны были следить за поведением и успеваемостью этих "пансионеров". По их возвращении на родину царь лично экзаменовал выпускников и отличившихся назначал на высокие посты. Однако все желающие не могли отправиться за границу, и уже в 1719 г. в Петербурге появилось учебное заведение - переведённая из Москвы Инженерная школа. На новом месте она стала называться Кадетским корпусом. Позже в Меншиковском дворце на Васильевском острове был открыт ещё один кадетский корпус, получивший название Первого. При Екатерине II это заведение пользовалось особым вниманием власти. Его начальником был генерал Ф. Е. Ангальт, который в назидание o кадетам, "а отчасти и прохожим", велел расписать фасад здания изображениями различных животных и растений, математическими задачами и шарадами на русском и французском языках.