Нога́йцы, нога́и[23] (устар. нага́и[24], нога́йские тата́ры, также кры́мские степны́е тата́ры[23], самоназвание — ногай [noˈɣaj] (мн.ч. — ногайлар [noɣajˈlar]) — тюркоязычный народ на Северном Кавказе, на юге Нижнего Поволжья, в Крыму, а также в Северном Причерноморье (до середины XIX в.), в степях между Волгой и Яиком (Уралом) (до середины XVI в.) и на западе нынешнего Казахстана (до конца XV — начала XVI вв.: на северо-востоке — до Западно-Сибирской низменности, на северо-западе их кочевья доходили до Казанского ханства, на юго-западе — до Приаралья и севера Прикаспия)[25][26]. Численность в РФ — 103,7 тыс. чел. (2010).
У першій половині XIX ст. політичне життя в Україні розвивалося дуже повільно. Зумовлено це було, насамперед, репресивною політикою царського уряду щодо будь-яких проявів невдоволення українців. Виникнення в Україні суспільних рухів, свідчило про зростання опозиційності до самодержавної влади.
Суспільне життя цього періоду в Україні визначали дві тенденції: по-перше, це втрата національної політичної та державної еліти, трансформація її свідомості у малоросійський менталітеті, по-друге, посилення кріпацтва, яке призводило до різних форм протесту селянства.
Нога́йцы, нога́и[23] (устар. нага́и[24], нога́йские тата́ры, также кры́мские степны́е тата́ры[23], самоназвание — ногай [noˈɣaj] (мн.ч. — ногайлар [noɣajˈlar]) — тюркоязычный народ на Северном Кавказе, на юге Нижнего Поволжья, в Крыму, а также в Северном Причерноморье (до середины XIX в.), в степях между Волгой и Яиком (Уралом) (до середины XVI в.) и на западе нынешнего Казахстана (до конца XV — начала XVI вв.: на северо-востоке — до Западно-Сибирской низменности, на северо-западе их кочевья доходили до Казанского ханства, на юго-западе — до Приаралья и севера Прикаспия)[25][26]. Численность в РФ — 103,7 тыс. чел. (2010).
У першій половині XIX ст. політичне життя в Україні розвивалося дуже повільно. Зумовлено це було, насамперед, репресивною політикою царського уряду щодо будь-яких проявів невдоволення українців. Виникнення в Україні суспільних рухів, свідчило про зростання опозиційності до самодержавної влади.
Суспільне життя цього періоду в Україні визначали дві тенденції: по-перше, це втрата національної політичної та державної еліти, трансформація її свідомості у малоросійський менталітеті, по-друге, посилення кріпацтва, яке призводило до різних форм протесту селянства.
Объяснение: