Какие изменения были в Казахстане после принятия указа ЦК КПСС "О культе личности и последствиях"? Заполни таблицу и сделай вывод. Отрасли: Положительные стороны: Отрицательные стороны: Экономика 1. 1. 2. 2.
Значительных успехов в эпоху Научной революции достигли медицина и биология. До этого времени мышление врачей и их практическая деятельность всецело определялись традиционными медицинскими системами, основы которых были заложены еще в Древнем мире. К XVI–XVII вв. наибольшее влияние повсеместно имели три таких системы — китайская, индотибетская и греко-арабская. Причем последняя пользовалась признанием самого значительного числа врачей и господствовала на территориях государств Западной и Восточной Европы, Северной Африки, Аравийского полуострова, Российского царства, Османской империи и других государств Азии и колоний. Греко-арабская медицина завоевала известное признание даже на территориях, подконтрольных китайским императорам, где она получила наименование «унани медицина» (т. е. «ионийская медицина»).
Названные выше традиционные медицинские системы, несмотря на множество индивидуальных особенностей, постулировали сходные представления о принципах устройства и жизнедеятельности человеческого организма, о здоровье и болезни; формировали практически идентичные подходы к диагностике, лечению и профилактике. Все они рассматривали человеческий организм (микрокосм) как единое и неделимое целое, являющееся частью Макрокосма и находящееся с ним в непрерывном взаимодействии. Важнейшим связующим звеном между Микро- и Макрокосмом считалась особая духовно-материальная и витально-энергетическая субстанция («пневма» — в греко-арабской, «прана» — в индо-тибетской, «ци» — в китайской медицине). Постоянное наполнение тела этой субстанцией и ее беспрепятственное движение в теле (по трем сосудистым системам в грекоарабской медицине, каналам «нади» в индо-тибетской, «меридианам» в китайской медицине) рассматривалось как обязательное условие жизни и здоровья.
Тело признавалось состоящим из жидких (соков) и твердых частей, которые в свою очередь являлись результатом «смешения» четырех (грекоарабская медицина) или пяти (китайская и индо-тибетская медицина) первоэлементов (стихий). Эти элементы благодаря присущим им «противоположным качествам» («силам», «свойствам») находились в постоянном диалектическом взаимодействии, состоявшем в их непрерывном взаимопорождении и взаимопреодолении. (Например, четырьмя первоэлементами греко-арабской медицины являлись земля, вода, воздух, огонь. Первоэлемент «земля» обладал качествами сухости и холода, «вода» — холода и влажности, «воздух» — влажности и теплоты, «огонь» — теплоты и сухости.) Если в результате такого взаимодействия первоэлементов их «качества» уравновешивали друг друга, то организм находился в состоянии здоровья. Причем под «уравновешенностью качеств» понималось их «справедливое распределение» для данного конкретного организма и каждого из его органов, соков, частей тела. Если же какое-нибудь «качество» получало перевес над остальными — возникала болезнь.
Таким образом, все три основные системы рассматривали болезнь как состояние, противоположное здоровью, «общее расстройство» всего организма, возникающее вследствие нарушения циркуляции «пневмы» («ци», «праны») или утраты «уравновешенности внутренних качеств», которые получили наименование ближайших причин болезни.
Их возникновение считалось результатом одновременного воздействия на организм человека двух групп отдаленных причин — внешних (случайных) и внутренних (предрасполагающих). К внешним причинам относили факторы окружающей среды (температура воздуха, инсоляция, влажность, «непогода» и т. п.), «механически действующие вредности», яды, «миазмы» и др. Перечень отдаленных внутренних причин включал в себя предрасположенности к болезням, зависящие от темперамента, возраста, пола, телосложения, наследственных и врожденных факторов, а также образа жизни человека, рациона питания и др.
Диагностика болезненных состояний осуществлялась на основании сбора данных, получаемых в процессе расспроса пациента, его осмотра, обнюхивания, ощупывания, выслушивания дыхательных органов, определения изменений температуры тела, визуального исследования внешнего вида выделений (моча, кал, пот, кровь, мокрота), изучения особенностей пульса.
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
РАЗВИТИЕ И УСПЕХИ МЕДИЦИНЫ В XVI–XVII ВЕКАХ
Значительных успехов в эпоху Научной революции достигли медицина и биология. До этого времени мышление врачей и их практическая деятельность всецело определялись традиционными медицинскими системами, основы которых были заложены еще в Древнем мире. К XVI–XVII вв. наибольшее влияние повсеместно имели три таких системы — китайская, индотибетская и греко-арабская. Причем последняя пользовалась признанием самого значительного числа врачей и господствовала на территориях государств Западной и Восточной Европы, Северной Африки, Аравийского полуострова, Российского царства, Османской империи и других государств Азии и колоний. Греко-арабская медицина завоевала известное признание даже на территориях, подконтрольных китайским императорам, где она получила наименование «унани медицина» (т. е. «ионийская медицина»).
Названные выше традиционные медицинские системы, несмотря на множество индивидуальных особенностей, постулировали сходные представления о принципах устройства и жизнедеятельности человеческого организма, о здоровье и болезни; формировали практически идентичные подходы к диагностике, лечению и профилактике. Все они рассматривали человеческий организм (микрокосм) как единое и неделимое целое, являющееся частью Макрокосма и находящееся с ним в непрерывном взаимодействии. Важнейшим связующим звеном между Микро- и Макрокосмом считалась особая духовно-материальная и витально-энергетическая субстанция («пневма» — в греко-арабской, «прана» — в индо-тибетской, «ци» — в китайской медицине). Постоянное наполнение тела этой субстанцией и ее беспрепятственное движение в теле (по трем сосудистым системам в грекоарабской медицине, каналам «нади» в индо-тибетской, «меридианам» в китайской медицине) рассматривалось как обязательное условие жизни и здоровья.
Тело признавалось состоящим из жидких (соков) и твердых частей, которые в свою очередь являлись результатом «смешения» четырех (грекоарабская медицина) или пяти (китайская и индо-тибетская медицина) первоэлементов (стихий). Эти элементы благодаря присущим им «противоположным качествам» («силам», «свойствам») находились в постоянном диалектическом взаимодействии, состоявшем в их непрерывном взаимопорождении и взаимопреодолении. (Например, четырьмя первоэлементами греко-арабской медицины являлись земля, вода, воздух, огонь. Первоэлемент «земля» обладал качествами сухости и холода, «вода» — холода и влажности, «воздух» — влажности и теплоты, «огонь» — теплоты и сухости.) Если в результате такого взаимодействия первоэлементов их «качества» уравновешивали друг друга, то организм находился в состоянии здоровья. Причем под «уравновешенностью качеств» понималось их «справедливое распределение» для данного конкретного организма и каждого из его органов, соков, частей тела. Если же какое-нибудь «качество» получало перевес над остальными — возникала болезнь.
Таким образом, все три основные системы рассматривали болезнь как состояние, противоположное здоровью, «общее расстройство» всего организма, возникающее вследствие нарушения циркуляции «пневмы» («ци», «праны») или утраты «уравновешенности внутренних качеств», которые получили наименование ближайших причин болезни.
Их возникновение считалось результатом одновременного воздействия на организм человека двух групп отдаленных причин — внешних (случайных) и внутренних (предрасполагающих). К внешним причинам относили факторы окружающей среды (температура воздуха, инсоляция, влажность, «непогода» и т. п.), «механически действующие вредности», яды, «миазмы» и др. Перечень отдаленных внутренних причин включал в себя предрасположенности к болезням, зависящие от темперамента, возраста, пола, телосложения, наследственных и врожденных факторов, а также образа жизни человека, рациона питания и др.
Диагностика болезненных состояний осуществлялась на основании сбора данных, получаемых в процессе расспроса пациента, его осмотра, обнюхивания, ощупывания, выслушивания дыхательных органов, определения изменений температуры тела, визуального исследования внешнего вида выделений (моча, кал, пот, кровь, мокрота), изучения особенностей пульса.
Объяснение:
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение: