В Европе XIX век — это век окончательного утверждения западного типа цивилизации в качестве техногенной цивилизации. Параллельно с корпоративным коллективизмом формируется социально- групповое и классовое сознание. С одной стороны, осознает общность своих социальных интересов буржуазия, класс капиталистов, с другой стороны, рабочий класс, пролетариат. В результате классо-образующих процессов XIX век в Европе — это век обострения классовой борьбы, развернувшихся социальных революций. Начало классовым битвам было положено еще в XVII-XVIII веках. Великая английская (1640-1660) и Великая французская революции (1789-1794) положили начало процессу утверждения буржуазии в качестве господствующего класса в политической организации европейского общества. В XIX веке буржуазные революции охватили другие европейские страны. В 1820-1821, 1848 гг. революции произошли в Италии. В 1830 г. вспыхнула революция в Бельгии. Целая серия революций 1854-1856 гг. сотрясала Испанию. В 1848 г. произошли революционные выступления в Германии. В 1849 г. революция в Венгрии. Роль лидера социальных революций в Европе играла Франция. После Великой буржуазной революции 1789- 1794 гг. она пережила еще три — в 1830,1848 и 1871 гг. Наряду с буржуазией в социальных революциях XIX века активно выступает пролетариат. В форме крупных восстаний он стремится отстоять свои права. Восстание лионских ткачей во Франции (1830и1839),1839 восстание силезских ткачей в Германии, чартистское движение в Англии свидетельствуют о растущей силе рабочего класса. К середине XIX века организуется политическая организация рабочего класса Европы — Первый Интернационал.
Будучи видатним політиком, Гай Юлій Цезар був, в першу чергу, непересічною людиною, в характері якого поєднувалися мужність з тонким естетизмом, літературний талант з прагненням до необмеженої влади, щедрість зі злопам’ятністю, байдужість до їжі та алкогольних напоїв з сексуальною вседозволеністю. Зараз важко визначити, чого в ньому було більше – пороків або чеснот, але як би там не було – складний сплав суперечливих якостей характеру зумовив успіх Цезаря на політичному поприщі і досягнення ним кінцевої мети – перетворення республіки в імперію.
Найголовніше звершення Цезаря – це не численні перемоги над галлами і бриттами, а завоювання їм рідній Італії і встановлення в державі особистої диктатури, що було б неможливо без перемоги над Помпеєю і придушення опору республіканців – захисників старих римських традицій. Талановитий воєначальник Помпеї, отримав безліч перемог, що розбив війська 22 східних царів, був для Гая Юлія єдиним конкурентом в боротьбі за одноосібну владу над Римом.
Цей видатний діяч стародавнього минулого гідний похвали, бо з Гая Юлія Цезаря почалася не тільки епоха римських імператорів, а й епоха європейської монархії, яка теж була тісно пов’язана з уявленнями про божественне походження королівської влади. Ера християнства, що невпинно насувалася на континент, вимагала політичної моделі, в якій єдиний володар був би намісником єдиного Бога на землі. Саме завдяки Цезарю духовна і світська влада у подальші часи були тісно переплетені, і певною мірою були віддзеркаленням один одного, подібно до того, як відбивається сам в собі двоголовий орел на візантійському, а пізніше і російському державному гербі.
В Европе XIX век — это век окончательного утверждения
западного типа цивилизации в качестве техногенной цивилизации.
Параллельно с корпоративным коллективизмом формируется социально-
групповое и классовое сознание. С одной стороны, осознает общность своих
социальных интересов буржуазия, класс капиталистов, с другой стороны,
рабочий класс, пролетариат.
В результате классо-образующих процессов XIX век в Европе — это век
обострения классовой борьбы, развернувшихся социальных революций. Начало
классовым битвам было положено еще в XVII-XVIII веках. Великая английская
(1640-1660) и Великая французская революции (1789-1794) положили начало
процессу утверждения буржуазии в качестве господствующего класса в
политической организации европейского общества. В XIX веке буржуазные
революции охватили другие европейские страны. В 1820-1821, 1848 гг. революции
произошли в Италии. В 1830 г. вспыхнула революция в Бельгии. Целая серия
революций 1854-1856 гг. сотрясала Испанию. В 1848 г. произошли революционные
выступления в Германии. В 1849 г. революция в Венгрии. Роль лидера социальных
революций в Европе играла Франция. После Великой буржуазной революции 1789-
1794 гг. она пережила еще три — в 1830,1848 и 1871 гг. Наряду с буржуазией в
социальных революциях XIX века активно выступает пролетариат. В форме
крупных восстаний он стремится отстоять свои права. Восстание лионских
ткачей во Франции (1830и1839),1839 восстание силезских ткачей в Германии,
чартистское движение в Англии свидетельствуют о растущей силе рабочего
класса. К середине XIX века организуется политическая организация рабочего
класса Европы — Первый Интернационал.
Объяснение:
Будучи видатним політиком, Гай Юлій Цезар був, в першу чергу, непересічною людиною, в характері якого поєднувалися мужність з тонким естетизмом, літературний талант з прагненням до необмеженої влади, щедрість зі злопам’ятністю, байдужість до їжі та алкогольних напоїв з сексуальною вседозволеністю. Зараз важко визначити, чого в ньому було більше – пороків або чеснот, але як би там не було – складний сплав суперечливих якостей характеру зумовив успіх Цезаря на політичному поприщі і досягнення ним кінцевої мети – перетворення республіки в імперію.
Найголовніше звершення Цезаря – це не численні перемоги над галлами і бриттами, а завоювання їм рідній Італії і встановлення в державі особистої диктатури, що було б неможливо без перемоги над Помпеєю і придушення опору республіканців – захисників старих римських традицій. Талановитий воєначальник Помпеї, отримав безліч перемог, що розбив війська 22 східних царів, був для Гая Юлія єдиним конкурентом в боротьбі за одноосібну владу над Римом.
Цей видатний діяч стародавнього минулого гідний похвали, бо з Гая Юлія Цезаря почалася не тільки епоха римських імператорів, а й епоха європейської монархії, яка теж була тісно пов’язана з уявленнями про божественне походження королівської влади. Ера християнства, що невпинно насувалася на континент, вимагала політичної моделі, в якій єдиний володар був би намісником єдиного Бога на землі. Саме завдяки Цезарю духовна і світська влада у подальші часи були тісно переплетені, і певною мірою були віддзеркаленням один одного, подібно до того, як відбивається сам в собі двоголовий орел на візантійському, а пізніше і російському державному гербі.